Пісня Соломона
- Автор: Моррисон Тони
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: ВП «Юніверс»
- ISBN: 966-8118-46-4
- Переводчик: Олег Богданович Король
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Пісня Соломона». Краткое содержание книги:
За пів до сьомої в містечку був такий самий рух, як і вдень. На Півдні всяка діяльність починається рано-вранці, щоб уповні використати прохолодну пору. Чоловіки вже поснідали, жінки вже випрали білизну й розвішують її на кущах, а за кілька днів, коли відкриється школа в сусідньому містечку, о цій годині діти йтимуть і бігтимуть до неї стежками й полями. Тепер же вони вешталися на вулиці, робили своє. Дражнили котів, кидали хліб курям, що відбилися від дому, і вели свої безкінечні ігри-таночки. Почувши їхній спів, Дояр підійшов до велетенського кедра, гілля якого нависало над дітьми, і сперся на стовбур. І знову дзвінкі голосочки нагадали про те, чого він сам не мав змалку. Посередині кола хлопчик — таку роль, здається, мали завжди хлопці — крутився навколо себе, заплющивши очі, простяглій руку й вказуючи пальцем. Крутився, поки пісенька закінчилася гуртовим криком, спинивсь і вказав пальцем на котрусь дитину. Дояр не бачив, на кого саме. Тоді всі стали навколішки, й Дояр здивувався, почувши від них стару блюзову пісню, яку завжди співала Пілат: «Любий мій, коханий, не покинь мене...» Але діти співали: «Соломоне, любий, не покинь мене...»
Дояр усміхнувся, згадавши Пілат. Помандрувавши на сотні кілометрів, він скучив за нею, за її домом, за тими самими людьми, яких так рвався покинути. За материною тихою, винуватою й вибачливою усмішкою. За її безнадійною незграбністю на кухні. Найкращі роки свого життя, від двадцяти до сорока, вона прожила по-монашому. Крім тих кількох днів, коли зачато Дояра, решта життя була така сама. Синові ні за вухом не свербіло, коли мама розказувала про себе, а тепер він розумів, що так обділяти жінку — це ранити її, калічити. Таке ранило, калічило б і його. Якби хтось присилував його ось так жити, сказавши: «Можеш ходити поміж жінками, можеш прагнути їх, але найближчих двадцять років не смієш кохатися», — як тоді почувався б Дояр? Що робив би? Чи був би таким, як є тепер? А якби, наприклад, був жонатий і жінка відмовляла б йому цілих п’ятнадцять років? Мама пережила тяжкі часи, дуже довго годуючи сина грудьми й час від часу ходячи на цвинтар. А яка б вона була, якби чоловік кохав її?
Ну а батько? Тепер уже старець, він, маючи статки, й далі визискував людей, щоб нажити ще більші. Як син найстаршого Мейкона Деда, віддавав шану батьковому життю й смерті, люблячи те, що й батько: маєток, солідний маєток і добробут у ньому. Любив це до нестями, бо до нестями любив батька. Володіти, купувати, будувати — то було його життя. Прийдешнє, сучасне й минуле, вся історія, що він знав. Спотворене, покалічене задля зиску життя стало мірою того, що втратив через смерть батька.
Спостерігаючи за дітьми, Дояр почував докори сумління. Ненавидіти батьків і сестер — яка це ницість... Знову з’явилася липка поволока сорому, яку, обікравши Пілат, він змив був у ванні. Та тільки тепер вона стала щільною й цупкою, наче сорочка, в якій приходить на світ дитина. Як він міг вламатись у цей дім — єдиний, де була розкіш без предметів розкоші! Ні просидженого м’якого крісла, ні подушки, ані думочки. Ні електричного вимикача, ні води, що щедро ллється з водогону, коли крутнеш кран. Ні серветок, ані скатертини. Ні вижолоблених тарілок і квітчастих чашок, ані блакитного вогняного кільця на плиті. Зате там панували мир і злагода, лунав спів, там черпалася наснага. А тепер — тільки спомини про це.
Думки перейшли на Агар і на те, як Дояр повівся з нею. Чому не сів з нею й не поговорив начистоту? Чому не відкрив, що в нього на душі? А яку гидоту вибелькнув, коли Агар востаннє прийшла убити його! Господи, які порожні були тоді її очі... Дояр ніколи не боявся Агар, навіть не припускав, що вона може його вбити, що хоче цього. Бачачи, як Агар послуговувалася зброєю в цих невдалих замахах, без ніякої хитрости, підступности, ба навіть без певности у своїй правоті, — Дояр перестав боятися. Так, могла випадково поранити його, але він завжди міг спинити її — багатьма способами. Однак не спиняв. Користав з неї, з її закоханости, її шаленства. А найбільше — з її гіркого палючого прагнення помститися. Агар зробила з Дояра зірку, першого парубка на весь Кривавий берег. Завдяки цьому прагненню чоловіки й жінки дізналися, що він хвацький шибайголова, здатен довести жінку до шаленства, звести її з розуму. І такою вона стає не з ненависти, а через те, що, колись побувавши під таким омріяним мужчиною, тепер втратила цей скарб разом із його розкішним прутнем. Ковбаскою-баламкалом, як сказала Ліна. Навіть останнього разу він скористався з Агар. Скористався з її недолугого замаху, щоб випробувати силу своєї волі проти Агариної — як ультиматум всесвіту. «Умри, Агар, умри». — «Або ця сучка згине, або я». А вона стояла, немов маріонетка, яку ляльковод підвісив і подався шукати іншої забавки.