Навіщо читати

Над світом дме вітер 1930-х років. Він не дуже гарно пахне. Чи ж чемпіони «цінностей» здатні розрізнити в книжці функцію мастурбаційну й літературну? Тож не довіряймо подібностям, які часто присутні в нашому бажанні їх побачити, та асиміляціям теперішнього з минулим, за якими справжня небезпека, що ніколи не буває повністю подібною, просувається, не отримуючи корисних ударів. Я не знаю, які вони, але в нашому світі, який пристрасно прагне забороняти та сплутує ретроградність і свинство, я, як абат Бланес із «Пармської обителі», відчуваю наближення дивних гроз.

Суспільне лицемірство в царині сексуальності таке, що досі зустрічаються люди, які, маючи на меті збудження, купують книги, що зовсім для цього не призначені.

«Сексуальне життя Катрін М.», в якому зі свого досвіду обмінів статевими партнерами Катрін Мілле[36] намагалася робити літературу, продавалося сотнями тисяч примірників лише тому, що книжку, надруковану шанованим видавництвом, могли купувати маніяки, яким не доведеться, оглядаючись, прослизати в секс-шопи. Але в плані ерекції їх чекало розчарування.

Проблема окремих авторів романів, в яких вони починають говорити про секс, полягає в тому, що під час написання книжки верх бере їх зацикленість на цьому.

Хтось, скажімо, любить зовсім юних дівчаток, нехай, але це заполонює його настільки, що він не може погамувати свою пристрасть, тоді як одна із засад літературного твору, яка полягає в наданні емоціям форми, а не в підпорядкуванні одній із них, виявляється забутою на користь прихованій функції збудження. Читачу це відомо, і він зневажає книжку, яка виконує (для нього, можливо, також) утилітарну функцію.

Один мій друг письменник ніяк не може збагнути, чому йому не вдається написати книжку, яку можна було б віднести до літератури і яка включала б моменти порнографії. Тому що порнографія, цілком певно, являє собою різновид інтенційного письма, тоді як література — це різновид письма без наміру. З цієї самої причини ні їхнє злиття, ні література з порнографією неможливі.

Симптомом неможливості такого поєднання є розмаїтість словника. Яка така таємниця ховається в тому, що секс, єдиний з-поміж усіх видів діяльності людини, як і її статеві органи, ця єдина частина людського тіла, мають найбагатшу лексику. Так, є лише одне слово «шия» чи «вухо», тоді як у наших головах включаються різні регістри, коли мова заходить про стать. Залежно від того, що ми чуємо — «матка», «піпуська» чи «матриця», ми опиняємося в царині медицини, розпусного чи непристойного. Мені зауважать, що просто так говорити про це не можна. І я себе запитую, чи не зумовлено це соромливістю.

Хто ж був той чоловік у Національній бібліотеці Франції, якому спало на думку вмістити відділ еротичних книг у рубрику «Пекло»? Хтось іронічний чи переконаний? Горбань із запалими щоками, який щовечора приходить туди соромливо мастурбувати перед знятими з полиці книгами, чи молодий веселоокий жартівник, який запропонував це на нараді, щоб посміятися з обачного хранителя? Ось тема для пригодницького роману. Лексика народів — це роман світу.