Навіщо читати
- Автор: Данцir Шарль
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- Переводчик: Зоя Борисюк
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Навіщо читати». Краткое содержание книги:
Читання нічому не служить. Саме тому воно така велика річ. Ми читаємо власне тому, що воно нічому не служить».
Поради, прояви ніжності, уїдливі зауваження та концепція читання як «брата літератури», вони обоє крокують поруч у боротьбі з часом. Це — філософія читання, яка змушує дивуватися, захоплюватися та аплодувати; породжуючи лише одне прагнення: (її) перечитати.
Читати, щоб не бути англійською королевою
Гуляючи навколо свого палацу, королева Єлизавета ІІ зупиняється коло пересувної бібліотеки. Не дуже уявляючи, що вибрати, вона взяла в захопленого продавця роман авторки, про яку чула в молодості, Іві Комптон-Барнет (світська авторка 1930-х років), але книжка виявилась нудною. Королева поступово переходить до Пруста, вона читає, тримаючи книжку на колінах під час офіційних церемоній. Її оточення стурбоване. Це що, хвороба Альцгеймера? До того ж це політично некоректно: читання виключає. Радник прем’єр-міністра звільняє давнього кухаря Вестмінстеру. Зустрівшись із королевою в пересувній бібліотеці, він дав настільки гарні поради, що вона підвищила його на посаді при цьому радникові. Той змушує кухаря записатися до віддаленого університету, там його згодом побачила королева і прогнала радника, дізнавшись про маніпуляції останнього. На святі з нагоди свого вісімдесятиріччя вона повідомляє міністрам, що збирається написати книжку. Книжку… Ну, звісно, спогади про дитинство, війну… Ні-ні, відповідає королева, ми спробуємо щось літературне. Мадам, ваше становище цього не дозволяє; хоча ваш дядечко герцог Віндзорський і написав «Королівську історію», але це стало можливим лише внаслідок зречення. Відповідь королеви й останнє речення книжки: «Чому ви думаєте, що ви тут є?».
Книжка «Непростий читач» Алана Беннета[31] (The Uncommon Reader, 2007) схожа на байку про процес читання та його згубні небезпеки. Насправді, вона про літературу. Коли прем’єр-міністр зауважив, що вона є вище літератури, королева відповіла: «Хто саме стоїть вище літератури?» — такого, природно, жодна королева ніколи не сказала б.
Читати (про) владу
Єдине запитання, яке варто собі поставити з приводу свого керівника: чи спалив би він Александрійську бібліотеку? Якщо таке на думку не спадає, значить, він добряк і його нíчого боятись. Якщо ми про це подумали, значить, його можна запідозрити у примітивізмі. Зять Магомета, каліф Омар, залишився в спогадах тому, що через свій примітивізм фанатика наказав (у 642 р. під час захоплення Єгипту мусульманами) знищити найбагатшу в античному світі бібліотеку, рукописи якої втрачено назавжди. Цинізм тиранів із хороших родин може бути таким же руйнівним, як і віра, інструменталізована амбіційними особами без опертя. Ці вихідці нізвідки часто бувають дуже консервативними, і саме тому найгірші диктатори могли сприяти читанню. У Радянському Союзі книжки були недорогими, видану за царя літературу вивчали в школах хоч би для того, щоб довести, що соціалізм справді переміг феодалізм, і надзвичайно старанно зберігали найдавніші рукописи. Народившись із книжки, більшовизм протегував книзі. Маркс урятував Пушкіна. Писаки також! Я завжди з меланхолією згадую літо 88-го, останнє радісне для нас, партійної еліти, літо, коли на терасі нашої дачі на березі Чорного моря ми перечитували працю Йосипа Сталіна
«Марксизм і проблеми мовознавства» (як на мене, вона краща за «Економічні проблеми соціалізму в СРСР»). Я просив би спалили радше мої книжки, ніж людину.
Читати втрачене
Одним із перших дорослих прочитаних мною романів був «Сатирикон» Петронія[32] (читач: друга половина ХХ ст. після Р.Х., автор: середина І ст. після Р.Х.), я з приємністю дізнався, що це був перший західний роман. Роман легкий. Насмішкуватий. І неповний. Мені пояснили, що античні книжки відомі нам лише завдяки переписуванню, що велося в середньовічних монастирях. Між іншим, слід відзначити ченців та їхню наївну любов до духу, адже впродовж усього життя вони переписували книги релігії, яка суперечила їхній вірі, а інколи містила досить сміливі речі. Можливо, трапилося так, що в час вечірні, біжучи з піднятими полами своєї сутани до трапезної, брат, який переписував Петронія, розсипав аркуші, вони змішалися з обгортковим папером для пляшок з лікером чи прищепилися на крильця метелика? У будь-якому разі до нас «Сатирикон» дійшов неповністю. Читання втраченого було захоплюючим. Менше, ніж читання того, що залишилося, власне, тому, що воно залишилося. Що ж було на місці цих «дір»? У такі моменти читач стає Шерлоком Холмсом більше, ніж зазвичай. Інколи кажуть: «Сатирикон» «продірявився» впродовж століть. Гаразд. Але якщо я вирішу, що все це тому, що Петроній був генієм? Що він сам організував ці «діри»? Зверхність теперішнього до минулого інколи буває смішною. Вам же відомо, що вони також були дуже розумними? І я сказав собі: нумо, напишімо роман з «дірами». Книжка «Наші квапливі життя» не була серед тих, що найкраще продавалися. Читач сам робить «діри», коли перестрибує якісь пасажі.
31
Беннет, Алан (нар. 1934) — англійський драматург, сценарист, письменник, актор.
32
Гай Петроній Арбітр (бл. 14–66) — автор давньоримського твору «Сатирикон», який починаючи з XVII ст., прийнято відносити до романів; вірогідний час написання — І ст. н.е.