Навіщо читати
- Автор: Данцir Шарль
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- Переводчик: Зоя Борисюк
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Навіщо читати». Краткое содержание книги:
Читання нічому не служить. Саме тому воно така велика річ. Ми читаємо власне тому, що воно нічому не служить».
Поради, прояви ніжності, уїдливі зауваження та концепція читання як «брата літератури», вони обоє крокують поруч у боротьбі з часом. Це — філософія читання, яка змушує дивуватися, захоплюватися та аплодувати; породжуючи лише одне прагнення: (її) перечитати.
Отже, можна читати всупереч собі! Що за велика річ суперечності! Їх можна привносити, вимагати. Адже від ударів народжуються іскри.
Сперечайтесь із собою. Сперечайтесь із тим, що ви читаєте в даний момент.
Місце, де читають
На першій помережаній нотатками сторінці «Згасання» я читаю: «Листопад 1990, Каїр». Я пригадую цю подорож до Єгипту, лежання на спині в басейні готелю «Ґізен», дивлячись, закотивши очі, на піраміди за мною, але не маю жодного спогаду про читання Томаса Бернгарда. Я пригадую його зміст (принаймні дух, що там витав, і певну фразу), але про обставини читання — нічогісінько. Про книжку, яка для мене була все ще важливіша — «У пошуках загубленого часу», — я пам’ятаю, що читав її у перший рік навчання на юридичному факультеті в Тулузі. Бачу своє ліжко, на якому провів стільки часу, зачитуючись томиками серії «Плеяда». Можливо, це була канапа? Мо’, стіл…? Чи…? Єдине, що я знаю напевно, бо сам їх там знайшов і повиймав, то якраз те, що закладками між сторінками мені слугували клапті розірваної газети і що окремі думки я записував на вже загублених аркушиках. А ще я втратив благоговіння до видань «Плеяди» і тепер ставлюся до них так само любовно, як і до інших, шкрябаючи на них (якщо під рукою олівець для паперу). Розгорнувши недавно одне з них, я знайшов між двома аркушами паперову закладку ялиночкою, свідчення моєї стриманої пристрасті до цього роману Хоч як я намагався встановити, що мене колись зачепило, мої нотатки залишалися мовчазними. Я відчув той великий закон читання, згідно з яким книжка не піддається, якщо її пробігати по діагоналі. Їй треба віддатися повністю, і тілом, і душею, коли розум і ваша голова, занурюються у сторінки.
Читаючи, кожен з нас почувається самотнім, хоча й знає, що інші таки існують і тактовно їх торкається, кожен читач перебуває у своїй зосередженості й шанує зосередженість іншого (через своєрідну нахмурену байдужість, дійсно, й мови немає, аби його могли відволікти!). Вони схожі на ченців, які живуть разом, але ніколи один одного не турбують, ідеальна громада всередині суспільства, яке саме надміру квапиться, в нього бракує часу, щоб нею перейматися, тож воно ставиться до них толерантно, але нам відомо, скільки зневаги може бути в толерантності. Великі читачі — просто монстри. Причому сумирні, хоча й до певного моменту, коли можуть почати вимагати престижу й відмовляться бути скромними. Нехай не забувають, що вони в меншості. Книжка, яка має успіх у Франції, виходить, приміром, накладом у 100 тис. примірникам. Залишається 63 900000 французів, які не читають.
Була доба кам’яна, залізна та літературна. В історії людства вона зовсім недавня й мало поширена на землі, де це скромне братство змогло утвердитися, не зазнаючи надмірних переслідувань. У першій у світі реальній телепередачі Loft, де можна було бачити все, від їжі до поцілунку, забороні підлягала єдина дія — читання. Добре знаючи, що таке публіка, продюсери не захотіли шокувати свого глядача зйомками цієї обурливої практики.