Як зупинити час
- Автор: Хейг Мэтт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4223-4, 978-617-12-4357-6, 978-617-12-4356-9, 978-617-12-4355-2
- Переводчик: Таисия Ивченко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Як зупинити час». Краткое содержание книги:
Я всміхнувся. Нарешті. Адже прийшов я саме по діагноз.
— Щоправда, допомогти я вам не зможу. Для цього вам доведеться звернутися в Бедлам[21].
Я якось проходив повз те місце, звідти лунали моторошні стогони.
— У Бедлам? У Бетлемську лікарню?..
— Саме туди.
— Але ж це божевільня!
— Так, це лікарня для божевільних, і вам там допоможуть. А зараз прошу вас — у мене сьогодні ще чимало пацієнтів, — він кивнув на двері.
— Але ж…
— Сер, я рекомендую звернутися у Бедлам. Вам допоможуть упоратися з вашими… мареннями.
У ті часи найбільш популярним і ще живим філософом був німець Артур Шопенгауер. Я зачитувався його працями, що, мабуть, не пішло мені на користь, бо читати Шопенгауера в стані меланхолії — це те саме, що роздягатися, коли змерз. Тим не менш, на думку мені спало одне його висловлювання: «Кожен вважає власну широту поглядів кордонами всього світу».
Я думав, що йду до людини з найширшими науковими поглядами, яка зможе зрозуміти мій феномен, — і тепер втрачати цю віру було боляче. Наче померла надія. Мій випадок виходив за межі будь-яких поглядів. Я дістав із кишені монетку.
— Погляньте. Це пенні. Єлизаветинська[22] монетка. Коли мені довелося піти з родини, моя дочка дала мені її.
— Це стародавня монета. У мого друга є монета часів правління Генріха VIII[23] — півгроут[24]. Але він точно не народився в часи правління Тюдорів. І здається, ця монета навіть рідкісніша за пенні.
— Сер, я не божевільний. Запевняю вас. Я живу вже дуже давно. Я пам’ятаю, як британці відкрили Таїті[25]. Я був знайомий із капітаном Куком. Я працював на підлеглих лорда-камергера[26]… Будь ласка, сер, скажіть… чи не приходила до вас дівчина? Жінка? Жінка, яка б говорила про таку саму проблему? Її звуть Маріон, але, можливо, вона використала інше ім’я. Думаю, вона змінила особистість, щоб вижити… Нам часто доводиться…
— Сер, прошу вас, не хвилюйтеся, — доктор Хатчінсон мав стурбований вигляд. — Прошу вас піти.
— Як же мені не хвилюватися? Ви єдиний, хто може мені допомогти. Я хочу зрозуміти свою природу. Зрозуміти, чому я такий, який є.
Я схопив його за руку, а він відсахнувся від мене, наче боявся підчепити моє божевілля.
— Тут поліцейський відділок зовсім поруч, попереджаю вас. Якщо ви не підете, я викличу допомогу, і вас звідси виведуть.
З очей у мене котились сльози, що перетворили Хатчінсона на змазаний привид. Я знав, що треба піти. Знав, що сподіватися більше немає на що, принаймні зараз. Я підвівся та мовчки вийшов, поховавши свою таємницю ще на тридцять один рік.
Лондон та Сент-Олбанс, 1860–1891 роки
Після першої зустрічі з доктором Хатчінсоном мене охопило горе, відчай та тривога — і набагато сильніше, ніж звичайно. А потім я втратив здатність узагалі будь-що відчувати. Краще б відчувати сум, бо коли боляче — значить, ти живий. Я боровся з цим, я з жагою кидався у життя, я оточував себе гамором і шумом. Я ходив у м’юзик-холи, у перші ряди осередків сміху та радощів. Я сміявся, я підспівував, я намагався відчути хоч трохи тієї радості — але ні.
Одного спекотного серпневого дня 1880 року я пішки вирушив з Вайтчепелу[27] у Сент-Олбанс. Я втомився від Лондона, бо він зберігав забагато спогадів. Його вулицями мандрували привиди мого минулого. Настав час стати кимось іншим. Моє життя нагадувало матрьошку: одне життя ховалося всередині іншого, а те — всередині іншого і так далі. Таким чином, може, ззовні попередні життя не було видно, але я знав, що вони й досі тут. Роками я вважав, що треба просто ладнати нову мушлю на стару — змінюватися, трансформуватися та постійно рухатися.
Сент-Олбанс був недалеко від Лондона, але в ті часи цього було достатньо. Для мене це місто стало так само новим, як і будь-яке інше в Англії. Я знайшов роботу ковалем. Зараз усі думають, що 1880-ті стали часом розквіту фабрик, але ж насправді та епоха поєднала в собі багато інших епох. Власне, як і завжди. Минуле ніколи не зникає вмить. Його відгомін ще довго лунає в сучасності. Це були часи, що ділили між собою коней та машини, і ковалі були так само потрібні, як і раніше.
На жаль, у Сент-Олбанс мені погіршало. Іноді мене так зачіпало, що я просто стояв та вдивлявся у червоне жерло печі, загубивши там самого себе. Нерідко мій начальник, Джеремая Картрайт, штурхав мене ліктем чи плескав по спині, мовляв, спускайся з небес.
Одного разу, коли в кузні нікого не було, я пішов далі. Закотив рукав, витяг розжарений шматок заліза, зігнув його у формі місяця та притис до лівого передпліччя. Моя шкіра зашкварчала, але я терпів. Стис зуби, заплющив очі та терпів, навіть не скрикнув. У мене й досі є шрам, схожий на посмішку, він мене якось дивно заспокоює. На жаль, відтоді я маю поводитися з ним обережно, бо такий шрам — чудова відзнака, що може порушити мою анонімність у житті.
21
Назва Бетлемської королівської психіатричної лікарні. Заснована в 1377 році.
22
1558–1603 роки — часи правління королеви Єлизавети І.
23
1509–1547 роки.
24
Гроут — монета в 4 пенси. Півгроут — монета у два пенси.
25
У квітні 1769 року острів за таємним наказом лорда адміралтейства відвідав капітан Джеймс Кук.
26
Офіційна посада, що з’явилася у Середньовіччі.
27
Історичний район Лондона. Нині є частиною Тауер-Гемлетс.