Як зупинити час
- Автор: Хейг Мэтт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4223-4, 978-617-12-4357-6, 978-617-12-4356-9, 978-617-12-4355-2
- Переводчик: Таисия Ивченко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Як зупинити час». Краткое содержание книги:
— Дякую вам, що погодилися зі мною зустрітися, — почав я та одразу про це пожалкував. Складалося враження, що я у відчаї.
Доктор Хатчінсон глянув на свій кишеньковий годинник, а потім ще кілька разів протягом нашої бесіди. Не думаю, щоб час насправді його непокоїв, імовірно, це була звичка. У ті часи багато хто мав таку звичку. Мабуть, зараз люди так само постійно перевіряють свої смартфони.
Він витяг листа — листа, що я йому написав, — та почав читати з нього уривки:
«Шановний докторе Хатчінсон, — почав він низьким сухим голосом, — я великий шанувальник вашої роботи і нещодавно натрапив на статтю, де ви описуєте відкриту вами хворобу. Хворобу, через яку людина передчасно старіє… Сам я страждаю на доволі схожу хворобу, хоча збагнути її ще складніше… Я вважаю, що ви чи не єдина людина в усьому християнському світі, яка може пояснити мені мою природу та вирішити загадку всього мого життя…»
Він охайно склав листа та відклав його убік. А потім спрямував на мене уважний погляд.
— Ваша шкіра майже випромінює здоров’я. Можна сказати, шкіра абсолютно здорової людини.
— Я здоровий. Мій організм у кращому здоров’ї, ніж у багатьох людей.
— У чому ж тоді ваша проблема?
— Перш ніж я почну, маю попросити вас не називати моє ім’я. Якщо ви вирішите опублікувати будь-які свої висновки щодо мого феномену, будь ласка, уникайте згадки мого імені в усіх ваших статтях. Це вкрай важливо. Ви можете гарантувати мені анонімність?
— Звичайно, сер. Маю зізнатися, ви неабияк мене зацікавили. Розкажіть мені про вашу проблему.
— Я старий, — просто сказав я.
— Я не роз…
— Я старіший, ніж маю бути.
Йому знадобилася секунда, щоб усвідомити, що я кажу, і голос його змінився на менш упевнений. Видно було, що він боїться ставити своє питання.
— Наскільки старий?
— Старіший, ніж це взагалі можливо.
— Усе, що відбувається, можливо. Завдання науки — визначити межі цієї можливості. Колись ми досягнемо рівня розвитку науки, за якого існування магії та забобонів буде неможливим. Будуть лише факти. Колись вважалося неможливим, що наша земля кругла. Наука — а тим паче медицина — не має звужувати наші уявлення про природу. Навіть навпаки, — він кинув на мене довгий погляд, а потім нахилився та прошепотів: — Гнила риба.
— Щось я вас не розумію.
Він відкинувся на спинку крісла та з жалем в очах пояснив:
— Ніхто не бачить зв’язку між гнилою рибою та проказою. А він є. Якщо їсти забагато гнилої риби, є ризик захворіти на проказу.
— Справді? Я не знав.
(Звісно ж, тепер, у двадцять першому столітті, я можу впевнено сказати, що від гнилої риби прокази не буде. Але я живу вже довго, тому не виключаю, що ще років через двісті хтось таки доведе, що проказа дійсно може розвитися через вживання гнилої риби і що доктор Хатчінсон мав рацію. Коли живеш довго, стаєш свідком того, як достовірні факти спростовують та потім знов доводять. Коли я був малий, пересічні люди ще були переконані, що Земля пласка, бо це те, що вони бачили довкола. Пізніше люди нарешті повірили у сферичність нашої планети. Але нещодавно мені трапився примірник журналу «New Scientist», де я прочитав про голографічний принцип. Він пов’язаний із теорією струн та квантовою механікою. Ідея полягає в тому, що гравітація діє наче голограма. Важко собі це уявити, але ця теорія стверджує, що наш Всесвіт є лише двовимірною інформацією на космологічному горизонті, а те, що ми бачимо все тривимірним, — не більш як ілюзія. Наче 3D-кіно. Тож існує ймовірність, що світ (та решта) насправді плаский. А колись, може, хтось висуне нову теорію та спростує це.)
— То скажіть мені цифру, — мовив доктор, повертаючи мене до питання, на яке я мав дати відповідь. — Скільки вам років?
— Я народився третього березня 1581 року. Мені двісті сімдесят один.
Я очікував сміху, але ні, він лише довго дивився на мене, а потім перевів погляд на вікно, за яким танцювали сніжинки, — мабуть, у його голові так само танцювали думки. Потім він узявся пальцями за нижню губу, і очі його розширилися.
— Добре. Отож… Думаю, це все пояснює, і я можу поставити вам діагноз.