Вирвані сторінки з автобіографії

Уперше у велику історію я «втрапила» в неповних 9 років, у своєму селі Розтоки, ідучи зі школи. Просто на 488 сторінку втрапила. І «красуюся» там понині.

А що історія була не така, щоб велика - але Що занадто товста (сімсотсторінкова), а ще дуже забрехана, - я зрозумію не так швидко, як у неї втраплю тоді, у свої дев'ять років.

Щоб вам легше орієнтуватися у часі, просторі та людях, я розкажу детальніше, де це і як це було.

Моя мама й потепер каже, що наш - Путильський - район (Чернівецької області) - «у дідька

за дверми». І туди завжди раніше посилали фахівців усіх рівнів, «як на каторгу» (бездоріжжя, віддаленість від обласного центру і т. д.). Зараз далеко не так, але багато в чому так само.

Село Розтоки до хрущовської адміністративної реформи належало до Вижницького - набагато цивілізованішого - району. У мене в метриці, до речі, так і записано: місце народження - Розтоки, Вижницького району. Зате у решті документів - уже район Путильський. Добре, що я не лаштуюся на пенсію. Бо певно, довелося би доводити, що ти - це ти. І це саме ті Розтоки. (Як свого часу моя мама доводила, що вона не Полярія, а таки Павліна. Полярією її зробили грамотні представники радянської влади 1944 року, після визволення «від Румунії», коли з голосу робили перепис місцевого населення. Ото й записали у своїх «таємних протоколах» чотирирічну Павліну Матіос Полярією. Про що мама довідалася, лише оформляючи документи на пенсію, через що могла мати велику катавасію, якби не обласний архів).

Мої чудові земляки і потепер усіма правдами-неправдами намагаються і лікуватися у Вижниці, й скуповуються там також. Наш теперішній райцентр Путила - Сторонець-Путилів до приходу радянської влади, або просто Сторонець за часів Юрія Федьковича. Історичну назву райцентрові не повертають, хоча в народі топонім Сторонець не витравила жодна влада. Так і говорять: