Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
- з 7 липня 1941 року, після здачі Чернівецької області радянськими військами німцям, на Буковину вернулася румунська адміністрація вже в альянсі з гітлерівською Німеччиною, у перші дні добре погостривши «червону косу» на місцевих євреях. До Книги Праведників Світу в єрусалимському меморіалі Катастрофи Яд-ва-Шем занесений адвокат, тодішній мер міста Чернівці Траян Попович - за врятування 1941 року 20 тис. чернівецьких євреїв від депортацій у табори Трансністрії;
- на Буковині урядує румунська адміністрація; воєнні дії як такі - відсутні; серпень 1943: вихід Румунії із гітлерівської коаліції, хаос на «воротах Європи» перед наступом радянських військ; евакуація відступаючими німцями цивільного населення углиб гір від можливої лінії фронту; лютування в гірських районах Буковини угорських військ - останніх альянтів Німеччини у Другій світовій війні; обхід фронтом багатьох гірських буковинських сіл; кількамісячне безвладдя, супроводжуване мародерством місцевих мешканців, охочих наживи і помсти за давні кривди;
- 1944: знову тимчасове безвладдя, мародерство, поява перших загонів УПА, які рейдували переважним чином із Галичини, другий прихід радянської влади;
- голод у низинних районах Буковини 1947 року, організація колгоспів, набір робочої сили на Донбас, одночасні масштабні репресії і масштабні цивілізаційні перетворення в області - розвиток науки, культури, шкільництва;
- 1991 - незалежна Україна.
А люди при тому народжували, любили, ненавиділи, вбивали, прощали, вмирали, гинули - Жили.
Чи доводиться, дивуватися, що ці люди, люди, яких світова історія перекидала з держави в державу, наче колоду карт із рук у руки, мають ТАКИЙ досвід загартування? Що вони навчені мислити самостійно - не поспіхом, але й не надто радикально: не «по-галицьки», не «по-закарпатськи», а «по-буковинськи»?
Чи слід дивуватися, що вони інші, ніж у решті України?! Інші, бо життя закладало їм у гени вміння розраховувати на самих себе, розвиваючи в собі дар підприємництва, а не батракування;
вчило часто-густо мімікрувати за швидкозмінних умов,
більше мовчати, ніж говорити, культивувати працю, віру і толерантність, носити в собі неубієнне почуття гідності, зокрема й гідності національної, незалежно від національності - і жити!
Жити! За всіх обставин. Бо двічі життя не буває!
Фахові історики в науковому обігу мають такий термін - пограниччя території. Але, очевидно, не лише в медичній, але і в літературі з психології є поняття пограничної людини. Людини, яка живе у стані постійного стресу, нестабільності, й страху за своє життя і життя своїх рідних.
Людини, яка живе на межі пограничної - ласої завжди і для всіх - території, а одночасно живе на пограниччі самої себе - бо не знає, в якій державі вона прокинеться зранку.
І може виявитися так, що Ти, мій дорогий Читачу, з подивом, а може, й певним доважком емоційного шоку дізнаєшся про те, що Твої близькі мають стосунок до подій, описаних у моїй книжці, а Ти, може, є прямим нащадком тих, кого в XX столітті спіткало Велике Лихо репресивної машини. А може бути й таке, що Твоя родина щасливо уникнула будь-якої історичної біди. І хвала за це Долі й Богові!
З особистого спілкування з чудовими, відкритими людьми на Донбасі, в Центральній і Східній Україні знаю, як багатьом бракує знань про своє коріння і про своїх найближчих родичів. Доволі часто ця нестача продиктована не байдужістю, а обставинами іншого, аніж у людей із Західної України, характеру. Бо нечисті сили, безжально тасуючи людську колоду, добре усвідомлювали: безпам'ятна людина - слухняна людина.
Проте жодна людина не обирає свого часу і місця народження. Але на кожну людину - незалежно від часу, епохи, ідеології і влади - завжди чатує Колісниця Несправедливості. І кермують цієї Колісницею завжди люди. Хто з переконань, хто з примусу, хто від браку совісті й Бога в душі. А хто просто так - не задумуючись над наслідками своїх діянь, бо в тих, хто так чинить, - викорчуване коріння Моралі й Відповідальності за сподіяне.
Тому «життєпис» моєї Дарусі - це розповідь про світову війну Історії з однією окремою людиною, яка не може запобігти цій війні через своє виховання. Бо вона, Даруся, - не навчена брехати. Так її виховали патріархальні батьки, чисті душі яких байдуже переїхало Колесо Історії - і покотило собі далі, шукаючи інші жертви.