Сім стихій
- Автор: Щербаков Владимир Иванович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: Млолдь
- Переводчик: Анатолій Таран
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Сім стихій». Краткое содержание книги:
До складу роману увійшли також оповідання «Загадкова жінка» та повість «Берег Сонця», які раніше публікувалися окремо.
Вона відійшла до пластикової стіни, натиснула пальцем невидиму кнопку, стіна розсунулася. Там були… книжки. Вона швидко вибрала том у старовинній оправі. Почала гортати його, вишукуючи потрібну сторінку. Книжка була така стара, що з неї, як я здогадався, не зняли навіть електрокопії.
— Ось, — сказала вона, — послухайте. «На темному щільному мулі лежала яскрава червона креветка. Вона здавалася вирізьбленою з коштовного каменю. Поряд з нею вони побачили велику плоску рибину, яка «дивилася на велику металеву кулю величезними очима. І жоден з них не зміг збагнути, навіщо рибі очі, коли вона живе на такій глибині».
— Звідки це?
— Опис першого занурення на дно Маріанської западини. Батискаф «Трієст» з Пікаром та Уолшем на борту. Класика. Сива давнина.
— Ну що ж, — зауважив я, не зовсім розуміючи, до чого вона хилить, — опустився б у цьому місці який-небудь космічний зонд з далекої планети, він би уполював цю креветку. Можливо, і рибину теж.
— І все-таки мікрокосмічні організми, які стали б їхніми супутниками, розповіли б про життя на нашій планеті більше. І за ними найперше і полював би посланець із космосу.
— Доведеться повірити.
— Це просто. Одноклітинні — основа, фундамент «харчової піраміди». Без них життя немислиме. Навіть кисню нам забракло б без крихітних водоростей. Зовсім не ліси — легені нашої планети, а океан. Бо зелені клітини, що живуть у його водах, поглинають три чверті вуглекислоти. Значно більше, ніж джунглі, тайга, гаї всієї Землі.
— Це я знаю. Проте мене не влаштовує такий енергетичний підхід. Був би я конструктором, не став би споруджувати апарат для доставки мікробів, фагів, амеб. Просто нецікаво. Це майже не життя.
Вона дзвінко розсміялася. Однак схаменулась, і очі її посерйознішали.
— У вас промовляє інстинкт мисливця, але не дослідника!
— Хіба біолог відмовиться від великої дичини? Із сузір’я Кита, наприклад?
— Ми говоримо про різне. Зовсім недавно виник новий напрямок у біології. У нього складна назва. Навіть біологи називають цю науку скорочено: нанологія, наука про загальні властивості й системи мікроорганізмів та найпростіших. Дехто, наприклад, вивчає тільки способи пересування. Рушії коловраток скидаються на казкові квіти, коліщатка годинників, фантастичні турбіни або пропелери. В інфузорії є безліч вій-весел, але діють вони за програмою: уздовж тільця пробігають хвилі стиснення. Одразу і хвилевий і весельний механізми. Фахівцеві досить ознайомитися лише з цими маленькими створіннями, перекласти те, про що мовчазно розповідають «живі креслення», на мову математики — і відкриється дивовижна картина. Можна побудувати таку машину: на вхідному кільці — пробірка з мікроорганізмами, а вихідний пристрій повідомляє про параметри кораблів, авієток, навіть ракет.
— Чому ж цього й досі не роблять?
— Усі розв’язання давно одержано в інші способи. Візьміть дві проби грунту в різний час — і бактерії та водорості розкажуть вам про цивілізацію все: про застосування металів, про хімію, технологію, навіть про зовнішній вигляд розумних істот, що населяють планету. Мікроорганізми живуть зовсім в іншому вимірі: наш місяць для них — ціла епоха, за десятки років вони змінюються, перероджуються, закріпивши в генах усі зміни. Потрібно тільки розшифрувати. Я вже не кажу про організми, створені штучно, — для переробки руд, для контролю за середовищем, для синтезу ліків, для лічильних машин… Якби раптом перестали працювати всі заводи й фабрики, всі морські судна повернулися б у порти, то океан, мабуть, став би чистішим, ніж у часи первісної людини. Про це, самі того не відаючи, подбали б мільярди й мільярди істот, яких можна розгледіти лише в мікроскоп. Океан завжди мовби протистояв натискові цивілізації. Ми зобов’язані йому життям. За ступенем цієї протидії неважко судити про цивілізацію. Гадаю, з цим-бо вже ви погодитесь… Планету, на якій буяє тільки один вид, уявити майже неможливо. Так само, як нормальне дерево з одним-єдиним листком. Адже життя схоже на дерево, на річку з багатьма притоками.
— Я думаю, та планета незаселена. Тобто там немає… інопланетян.
— Розум з’являється потім. Спочатку панує стихія. І не міг їй протистояти один організм. Він мав або загинути, або започаткувати дерево життя. Навіть якщо колись був закинутий туди волею випадку.
— Не забувайте, адже це інший світ.
— Маріанська западина — теж інший світ.
— Ні-ні. Не згоден.
— А я відчуваю, що це так. Тільки пояснити як слід не можу. Послухали б ви Сооллі…
— Хто це — Сооллі?