Славка

Я сказала жені:

— Словом, я зрозуміла, що з цим хлопцем щось не так. Йому пороблено. Але я можу зарадити.

— Ти?

— До нього треба підійти і поговорити.

— Не знаю. По-моєму, краще не чіпати. Я б на твоєму місці його би боялася.

— Так я і боюся, але цим не зарадиш.

Жена промовчала.

Я кажу:

— Щось у ньому є від того Чудовиська!

— Якого?

— Ну, того, що Красуня і Чудовисько.

Жена здивувалася. До неї не дійшло.

Вона засипала сливи із миски у бутель.

Я ж почалапала до хлопця.

Я знала, що просто треба відчути, ніби ти його кохана і кохаєш його безмежно, а він тебе. І тоді все складеться саме собою.

І я підійшла до нього усміхнена.

Він був вбраний у спортивне, і футболка була на нього мала, бо він був трохи товстенький. І добре молодший за мене.

Тож я на всякий випадок іще уявила, ніби він мій син.

Я підійшла до нього, як до свого жениха, і сказала «Привіт!» — і поцілувала.

Він тупо розвернув до мене весь свій корпус, і так само, як колесо, зо всієї сили шмагнув вербою по ногах — хрест — навхрест — аж проступила кров.

Я скрикнула від болю, а він закричав:

— АААА-А!

І знову розвернувся до колеса.