Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
— Знайомий дзвонив, — вичавив він з себе.
— Прізвище знайомого, хто такий, де живе.
— Двома поверхами вище. Ми в одній школі навчалися, вона тут, через двір. Я на два класи від нього старший. Ігорем звати, прізвище Рожнов. Тільки я його давно не бачив, і взагалі ми не контачимо.
— Чому ви відразу відкараскуєтеся від знайомства з ним? Рожнов зробив щось не те і ви уникаєте контактів?
— Мені до лампочки він і його справи. Кажу ж вам, лише вітаємося на сходах чи у дворі, — Едик витримав коротеньку паузу. — Гроші пару разів йому позичав.
— Великі суми?
— У мене не водяться великі. Десятку, двадцятку, не більше.
— Віддавав завжди?
— Якусь дрібноту досі винен. Повторюю: не бачив я його давно. І не горю бажанням.
— Чому?
— Не горю — і все тут! — Монін нервувався, бо не знав, з якого саме боку чигає на нього небезпека, якої саме теми він має уникати, яка саме фраза не повинна зірватися з язика. Двоє інших оперів далі мовчали, говорив лише Сташенко.
— Гаразд. Чому він подзвонив саме тобі, Едуарде?
— Він просив, щоб я назвав номер мобільного, з якого він дзвонить. Каже, купив недавно, цифри в голові не тримаються. А в мене… в нас… у батька телефон із визначником номера.
— Правильно, — кивнув Сташенко. — І ти сказав другові номер?
— Він мені не друг!
— Нехай так. Сказав товаришеві номер?
— Не товариш він мені, скільки можна!
— Спокійно. Ти сказав знайомому номер його мобіли?
— Ні. На табло визначника номер чомусь не висвітився, Рожнов послав мене на хер і дав відбій. Схоже, він був добряче піддатий. По голосу принаймні здалося.
Саме така коротка розмова й була записана «слухачами».
— І часто ваш визначник номера не працює?
— На нього вперше дзвонили з мобільного телефону. Якщо у вас є, можете спробувати. Проведіть експеримент?
Сташенко озирнувся на своїх колег, один із них мовчки видобув з кишені мобілку, дизайн якої безнадійно застарів. Видно, купував на розпродажу, це значно дешевше. Сташенко, дивлячись у роздруківку, продиктував номер Моніних, палець опера натиснув потрібні кнопки, з кухні задзеленчало. Відсторонивши Едика плечем, капітан пройшов до телефону, гмикнув, повернувся назад.
— Справді, самі нулики. Мабуть, не прилаштований він до мобільників. Що ти ще знаєш про Ігоря Рожнова? Може, про друзів його? Чим вони займаються?
— Вони мені не цікаві, — хоча Едик довів свою правоту, небезпеку відчував на рівні підсвідомості. — Думаю, балду ганяють. Друг у нього є, однокласник, живе в сусідньому будинку. Звуть Женя, прізвища не знаю.
— Ви ж усі в одній школі вчилися. Як прізвище Жені, номер будинку, номер квартири.
— Ви можете пояснити, в чому справа?
— Може, тобі адвоката викликати? — озвався опер з мобілкою. — А то давай, конституційне право.
— Для чого?
— От і я кажу — для чого? — у тон йому відповів Сташенко. — Батьки де?
— Чиї?
— Ваші, громадянине Монін. Треба їх попередити, що сьогодні ви переночуєте в капезе. А то почнуть дзвонити до лікарень та моргів, тільки нерви собі зіпсують.
— З якої це радості? — Едик відчув холод усередині.
— З такої. Прізвище Жені пригадав?
— До чого тут… — Едик уже остаточно заплутався. — Знаю, називали його Склярем, а прізвище це чи поганяло, уявлення не маю.
— Бачиш, уже легше. Ти знаєш, де Женя Скляр живе. Ігоря Рожнова знаєш. Ми підемо, а ти скажеш комусь із них: міліція вас, пацани, шукає, цікавиться вашими справами, задурили зовсім менти погані.
— Чому я повинен це їм говорити? Я ж не знаю, де вони взагалі…
— Звідки нам це відомо, громадянине Монін? — Сташенко глипнув на циферблат свого наручного годинника, Едик мимоволі відзначив: «„Командирський“, не новий». — Запротоколюємо ваші свідчення офіційно, а щойно знайдемо ваших знайомих Рожнова і Скляра і встановимо, що до їхніх справ ви жодним боком не причетні, відразу вас відпустимо, — він витримав паузу. — Тобі ще щось сказати? Ми маємо право затримати тебе на три доби за підозрою в співучасті у скоєнні особливо тяжкого злочину. Не висунемо протягом визначеного терміну звинувачення — підеш додому. Збирайся, чи будемо опір чинити, на рівному місці статтю собі піднімати?