Прощавай, рудий кіт
- Автор: Унт Маті
- Язык: украинский
- Переводчик: Алевтина Спрогіс
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Прощавай, рудий кіт». Краткое содержание книги:
Маті Унт назвав свій твір «наївним романом». І справді, на перший погляд він ніби наївний. Але саме ця «наївність» чудово передає характерне для молодої людини сприйняття світу — свіже, безпосереднє, щире. «Наївний роман» дуже швидко став однією з улюблених в Естонії книжок для підлітків. У виданні 1967 року, звертаючись до читачів, Маті Унт пише: «Готуючи нове видання «Рудого кота», я зробив деякі виправлення, бо альманах «Тіпа-Тапа» вийшов ще 1963 року, тобто давненько, і «наївність» роману тепер видалася мені занадто вже наївною. Але разом з тим я знаю, що перероблений в аспекті 1967 року, роман досить багато втратив би. Тому я обмежився переважно скороченням, а також замінив деякі надто великі «наївності» на менші. Сподіваюся, я не засмутив цим прихильників наївності і загальна наївність усе-таки, лишилась».
«Прощавай, рудий кіт» — це художня сповідь молодої людини! нашого часу, юнака, котрий чесно заявляє, що в людині він ставить найвище, яким хоче бути сам, сміливо виступає проти міщанства в усіх його проявах.
В цьому найбільша цінність «наївного роману» Маті Унт.
Майя помітила його вивчаючий погляд і всміхнулась.
Прийди до мене на яхту…
Була вже десята година.
— Ходімо куди-небудь, — мовив Аарне.
— Куди?
— Ну, просто звідси…
— Ходімо…
Ніч була холодна. Вітер здіймав куряву на асфальті. Місяць плив маленький і далекий, йому теж було холодно.
— Чому тебе… пробач, я кажу «ти», можна?.. Чому в тебе раніше не бачив у нашій школі?
— Я з Талліна…
— Он як…
— Тато знайшов у Тарту кращу роботу, і ми тут купили будинок.
— О… Тобі подобається Тарту?
— Досить гарне місто, своєрідне… Тільки дуже тихе, як на мене.
— Тихе?
— Ну, не зовсім… але все-таки! Здається, ніби якесь відстале. Особливо зараз…
— Не ображайся, але мені Тарту подобається, — сказав Аарне.
— Чого я маю ображатися… Ти ж корінний тартусець.
— Ні.
— Ні?
— Я зі справжньої провінції, — кинув хлопець провокуюче, готовий прийняти бій.
— Ну тоді звісно… — сказала Майя.
— Що?! — Аарне зупинився. Йому здалися у голосі дівчини ноти зверхності.
— О, нічого, — засміялася Майя. — Ви неправильно мене зрозуміли.
— Можливо, — відповів хлопець, хоч насправді він нічого не зрозумів.
— Тоді добре… — Майя замріяно дивилась на небо. — А Таллін зараз дуже розрісся… Вечорами у кафе повно людей… Вночі у місті світло, виблискують вогні.
— Тарту незабаром теж буде таким, — якось по-дурному бовкнув Аарне. — Тут багато нових будинків.
— Казарми, — зауважила Майя. — Мені не подобається мешкати в такому будинку.
— Збудують кращі…
— Ніколи!
— Чому? — спитав Аарне.
— Так.
Вони звернули в маленьку вуличку, їхні кроки і голоси притишував густий зелений живопліт.
«Яка примхлива дівчина», — подумав Аарне. І разом з тим відчував перед Майєю якесь благоговіння… От як! дурниці!.. Він не знав, про що далі говорити.
— Ну, я дома, — раптом сказала Майя.
— Вже?
— Так.
Майя, усміхаючись, подала руку.
— Ми ще побачимося, світ такий маленький, — пожартував Аарне.
— Авжеж, — прошепотіла Майя і знову зайшлася сміхом.
— Чого ти смієшся?
— Гарний настрій…
Вона засміялася ще голосніше і зникла за воротами.
Прокинувшись у неділю вранці, Аарне побачив, що сонце давно зійшло. Минула вже десята година. За вікном, на тлі блідого неба, погойдувалися голі верхівки дерев. У кімнаті тихо, тітонька Іда, мабуть, кудись пішла. Аарне довго дивився на гілки, що гойдалися за вікном. Поступово згадав учорашній вечір і Майю.
Ніч розділяє два дні — вчора і сьогодні, робить їх зовсім чужими. Аарне пригадував тільки якісь незв'язні звуки, безглузді слова і руки Майї. Відчував легке хвилювання. Таке хвилювання буває перед далекою дорогою, коли на перон вокзалу на холодних рейках під'їжджає потяг і ти останню мить бачиш рідне обличчя, відчуваєш потиск руки і дотик губ. Очікування перед далекою дорогою…
Було чверть на одинадцяту, коли до кімнати увійшла тітонька Іда.
— Аарне, будь ласка, зараз же вставай. Юнакові не годиться так довго вилежуватись у ліжку, це призводить до поганих звичок.
Вона заходилася поливати квіти. Аарне склав ковдру і простирадло, схопив їх разом із розкладушкою і поніс до сусідньої кімнати за шафу.
Коли Аарне о пів на другу ночі прийшов додому, тітонька спокійно спала. Вона, звісно, могла й прикидатися. Але одного разу тітонька сама призналася, що спить спокійно, коли знає, що Аарне на вечорі.
Була неділя. Надворі дув холодний вітер. Аарне перегортав запилені томи книжок. І чого тільки не було на цій полиці!
Кіплінг, «Книга джунглів»…
«Німецька окупація в Естонії», видано після війни.
«Кімнатні рослини».
«Острови майбутнього».
Костянтин Пятс[5]. Автобіографія.
Аарне взяв срібний томик із серії Нобелівських лауреатів і подивився на мудре обличчя старого чоловіка. Тагор…
Щира пісня моя, та, з якою до тебе приходив,
недоспівана знов залишилась.
Лютні я кращі дні віддавав,
срібні струни ладнаючи,
Тільки такт був не той
і мелодія часто зривалась,
Хоч у серці палкому
шалене бажання жило.
Нерозквітлою квітка зосталась,
5
Костянтин Пятс — президент Естонії в період буржуазно-націоналістичної диктатури (1920–1940).