Гарун і море оповідок

Король спробував заговорити, однак, не знайшовши потрібних слів, похитав скрушно головою й зробив крок назад. А от принц Боло вибухнув палкою промовою.

 — Вони схопили її, — вигукнув Боло своїм різким, однак трохи пришелепуватим голосом. — Мою Бачет, мою принцесу. Посіпаки Культмайстра викрали її кілька годин тому. Виродки, перевертні, боягузи, собаки! Боже праведний, вони за це заплатять!

Підхопив тему генерал Фоліант.

 — Справи кепські, хай йому грець! Поки що її місцезнаходження нам невідоме, скоріше всього, вони хочуть ув'язнити її в Цитаделі Чуп, у Крижаному Замку Хаттам-Шуда, що в Чуп-Сіті, себто в самому центрі Вічної Ночі. Складне становище! Справи кепські! А тьху йому!

 — Ми вже надіслали офіційні ноти Культмайстру Хаттам-Шуду, — продовжував спікер Говорильні. — В нотах ідеться і про підле отруєння Океану Оповідних Потоків, і про викрадення принцеси Бачет. Ми рішуче вимагали припинити забруднення вод і повернути вкрадену леді впродовж семи годин. Жодну із вимог не було виконано. Тому змушений поінформувати вас, що на цей момент ми, країна Ґуп, перебуваємо у стані війни з країною Чуп.

 — Це справа життя і смерти, — звернувся до юрби Морж. — Якщо не вжити належних заходів і не дістатися до кореня проблеми, то отрута, що поширюється дуже швидко, знищить увесь Океан.

 — Рятуймо Океан! — заревіла юрба.

 — Рятуймо Бачет! — закричав принц Боло й на хвилю-другу спантеличив юрбу, а тоді всі добродушно змінили гасло.

 — За Бачет і за Океан! — скандувала юрба, а принц Поло трохи повеселів.

Якщоб-Джин Води набрав надзвичайно люб'язного виразу обличчя.

 — Ну що, юний Злодійчуку, війна… — промовив він з насмішкуватим жалем. — А це означає, що ніхто з Будинку ПНСП на тебе часу не гаятиме. Тому віддавай Рознімний Інструмент, а я відправляю тебе додому задурно, цілком безплатно! Як тобі таке? Справедливо, як гадаєш?

Гарун щосили стиснув Рознімач і з пересердя закусив верхню губу.

 — Нема Моржа — нема Рознімного Інструмента. Ось так.

Якщоб сприйняв це по-філософському.

 — На, з'їж шоколадку, — промовив він і, сягнувши рукою в одну із численних кишень жилетки, дістав величеньку плитку улюбленого шоколаду Гаруна. Позаяк Гарун уже довший час нічого не їв, то з вдячністю узяв її.

 — Я й не знав, що ви їх виробляєте тут, на Кагані, — промовив він.

 — А ми їх і не виробляємо, — відповів Якщоб.

 — На Кагані виробляють тільки найнеобхідніші продукти харчування. А за ласощами й шкідливими надмірностями мусимо їздити на Землю.

 — Так ось звідки з'являються ці Невпізнані Літаючі Об'єкти. — Гарун здавався ошелешеним. — Їм треба одного — ласощів.

Аж тут на балконі запанувало якесь сум'яття. Принц Боло і генерал Фоліант на мить зайшли в приміщення, відтак повернулися й оголосили, що ґупізирянський патруль на прикордонні зі Смугою Сутінків, сподіваючись здобути інформацію про місцезнаходження принцеси Бачет, заарештував чужинця (дуже підозрілу особу), який не міг достатньо чітко пояснити, хто він такий і з якою метою він там перебував.

 — Я першим допитаю шпигуна, особисто! — вигукнув Боло, і хоч генералові Фоліанту така ідея була вочевидь не до шмиги, він все ж таки не заперечував. Четверо Сторінок вивели на балкон чоловіка в довгій блакитній нічній сорочці із зв'язаними за спиною руками й мішком на голові.

Коли зняли мішок, Гарунова нижня щелепа відвисла, а шоколадка випала з руки.

Чоловік, що стояв і тремтів на палацовому балконі між принцом Боло й генералом Фоліантом, був Гарунів тато — казкар Рашид Халіфа, нещасний Шах-Казна-Що.