Гарун і море оповідок
- Автор: Рушди Ахмед Салман
- Год: 2012
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2355-21-5
- Переводчик: Тарас Бойко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Гарун і море оповідок». Краткое содержание книги:
— Що трапилося? — запитав Якщоб. — Ти ж бо врятував принцесу і пішов з нею назустріч призахідному сонцю. Еге ж? А тоді звідки ці стогони й бурчання, ці судоми й метання? Тобі не сподобалася Оповідь про порятунок принцеси?
Коли Гарун розповів, що з ним трапилося, Якщоб з Алежем одразу посерйознішали.
— Не можу повірити, — нарешті промовив Алеж.
— Про таке вперше чую, нічого схожого не чував, ніколи в житті не бачив.
— Я радий таке почути, — промовив Гарун. — Мені вже подумалося, що ви просто не мали кращого способу мене розвеселити.
— Це забруднення, — похмуро сказав Джин Води. — Хіба не ясно? Щось чи хтось забруднює Океан. Бруд потрапляє в оповіді, й усе там іде не так. Одуде, мене тут довго не було. Якщо ми маємо таке забруднення на Крайній Півночі, то стан справ у Ґуп-Сіті — критичний. Швидше, швидше! Повний уперед! Це може бути війна.
— Війна з ким? — запитав Гарун.
Алеж і Якщоб затремтіли, наче від страху.
— З країною Чуп, що з Темного Боку Кагані, — відповів Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. — Як на мене, це справа рук вождя чупвалів Культмайстра Безабана.
— Хто він такий? — стривожився Гарун і вже пошкодував, що не залишився на павичевому ліжку, а вплутався в цю історію з Джином Води й Рознімним Інструментом, з цим механічним Одудом, що говорить, не роззявляючи дзьоба, а також з цими оповідними океанами в небі.
— Його звати, — прошепотів Джин Води, і на якусь мить, коли він промовляв останні слова, небо спохмурніло, — Хаттам-Шуд.
Десь далеко на горизонті вдарила двома стрілами блискавка. Кров у Гарунових жилах захолола.
Розділ V
Про гупізирян і чупвалів
Гарун не забув, що казав йому тато про Хаттам-Шуда. «Надто вже багато небилиць справджуються», — подумав він. Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба, одразу ж і відповів на це:
— Наш Кагані був би дуже дивним Оповідним Місяцем, якби на ньому не збувалися оповіді.
Гарунові довелося погодитися зі слушністю такого зауваження.
Вони чимдуж помчали одразу на південь, до Ґуп-Сіті. Одуд вирішив залишатися на воді й, бризкаючи водою навсібіч розсікав Оповідні Потоки, наче швидкісний катер.
— А хіба ти не змішуєш оповіді? – запитав Гарун. — Стільки круговерті! Все ж бо змішується.
— Жодних проблем! — вигукнув Алеж-Одуд. — Кожній вартій уваги оповіді не зашкодить така хитавиця! Ва-рум.
Відмовившись від явно непродуктивного напряму розмови, Гарун перейшов до важливіших для нього речей:
— Чи не могли б ви розповісти трохи більше про цього Хаттам-Шуда? — попросив він і дуже здивувався, коли Якщоб відповів майже так само, як відповідав Рашид Халіфа.
— Це — Найбільший Ворог усіх Оповідей, навіть самої Мови. Це — Принц Мовчанки й Ворог Мовлення. Принаймні, — і тут пишномовність Джина Води перейшла у звичайні слова, — так про нього кажуть. Коли заходить мова про країну Чуп і її народ чупвалів, то це передовсім лишень чутки й плітки, бо відтоді як хтось із нас переходив Смугу Сутінок і ступав на територію Вічної Ночі, встигло народитися не одне покоління.
— Перепрошую, — втрутився Гарун, — мені потрібна допомога з географії.
— Еге, — хмикнув Алеж-Одуд. — Боюся, ти був не найкращим учнем.
— Це — цілком нелогічно, — заперечив Гарун, — Ти ж бо сам вихвалявся, як Швидкість ховає ваш Місяць від людей на Землі. Тому дуже нерозумно очікувати від нас глибоких знань з тутешньої топографії та про найважливіші статті експортних поставок і такого іншого.
Однак Алежеве око й далі собі виблискувало.
«Справді, з машинами спілкуватися надзвичайно складно, — подумав Гарун. — З їхнього незворушного вигляду ніколи не втямиш, говорять вони всерйоз чи жартома».
— Дякуючи генію Яйцеголових з Будинку ПНСП, — почав Алеж, змилостившись над Гаруном, — обертання Кагані — під контролем. Тому країна Ґуп купається в Безкінечному Сонячному Промінні, а от над країною Чуп — завжди північ. Дві країни розділяє Смуга Сутінків, на якій ґупізиряни під командуванням свого Верховного Контролера вже давним-давно спорудили нездоланний (і також невидимий) Мур. Його назвали Муром Торохтія на честь нашого короля, який, зрозуміло, ніякого стосунку до будівництва не мав.
— Постривай-но, — Гарун наморщив чоло. — Якщо Кагані обертається навколо Землі, навіть якщо він обертається дуже швидко, то час від часу Земля мусить опинитися між Місяцем Кагані й Сонцем. Тоді неможливо, щоб на одній частині був завжди день. Знову якась нісенітниця.
— Авжеж, нісенітниця, — відповів Алеж-Одуд.
— Якщо маєш якісь заперечення, то звертайся, будь ласка, до Моржа. А тепер даруй, мушу слідкувати за дорогою. Починається інтенсивний рух.
Гарунові хотілося багато про що запитати: чому чупвали живуть у Постійні Темряві? Чи в них не надто холодно через те, що не світить сонце? І що то за Безабан чи ж то пак Культмайстер? Однак вони наближалися, мабуть, до Ґуп-Сіті, бо у воді навколо них і в небі над ними дедалі частіше з'являлися механічні птахи настільки ж фантастичні, як Алеж-Одуд: птахи з головами змій і хвостами павичів, летючі риби, собаки-птахи. На спинах птахів сиділи Джини Води з бакенбардами розмаїтих кольорів, усі мали на голові тюрбани, вишиті жилетки та схожі на баклажани шаровари, до того ж усі вони були схожими на Якщоба, тому, на думку Гаруна, дуже добре, що колір їхніх бакенбардів був достатньо відмінний, аби відрізнити одного Джина Води від іншого.
— Сталося щось дуже серйозне, — пояснював Якщоб. — Усім службовцям наказано повернутися на базу. От якби я мав свій Рознімний Інструмент, — додав він з докором, — то також би одержав наказ, а Злодійчукові годі дізнатися, де вмонтовано найсучасніший приймач.
— На щастя, — відповів Гарун з не меншим докором, — усе склалося не найгіршим чином, бо ж я міг серйозно отруїтися вашою брудною казкою. Якщо хтось і постраждав, то це — я.
Якщоб не зважав на сказане. А тим часом Гарунову увагу привернула велика пляма, що скидалася на надзвичайно товсті й цупкі водорості чи якийсь овоч, який мчав поряд з ними, нітрохи не відстаючи від Алежа-Одуда, і при цьому, вочевидь, не докладав великих зусиль, хоча й дуже тривожно махав своїми овочевими щупальцями в повітрі. У центрі рухливої овочевої плями була ніколи не бачена Гаруном бузкова квітка з товстими м'ясистими листками.
— Що це? — запитав Гарун, показуючи пальцем на пляму, хоч і знав, що так робити не гарно.
— Плавучий Городник, хто ж бо ще, — промовив Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. Але Гарун не зрозумів.
— Ти хотів сказати, Плавучий Город, — поправив Гарун.
— Ну так, ти більше знаєш, — пирхнув птах.
У цю мить швидкісна рослина буквально виринула з води й почала звиватися й крутитися, аж поки не набрала форми людини з квіткою бузкового кольору на «голові» там, де мав би бути рот, а жмут водоростей утворив щось схоже на солом'яний капелюх. «Ну що ж, здається, це все ж таки Плавучий Городник», — подумав Гарун.
Плавучий Городник легко біг поверхнею води й не збирався тонути.
— А як він може потонути? — зауважив Алеж — Одуд. — У такому разі він мав би бути Тонучий Городник. Як бачиш, він пливе, він біжить, він іде, він стрибає. Жодних проблем.
Якщоб гукнув Городника, і той одразу кивнув головою, таким чином привітавшись.
— Везете чужого. Дуже дивно. Проте. Це ваша справа, — промовив він. Голос мав м'який, як квіткові пелюстки (говорив він бузковими губами), але був небагатослівний.
— Мені здавалося, що всі ґупізиряни — страшні балакуни, — прошепотів Гарун до Якщоба. — А цей Городник — малослівний.
— Він балакучий, — заперечив Якщоб. — Ну, як на Городника.
— Як ся маєте? — гукнув Гарун до Городника, подумавши, що саме йому, чужинцеві, слід почати бесіду.
— Ти хто? — коротко, але м'яко запитав Городник, не уповільнюючи ходи. Гарун назвав своє ім'я, і Городник знову ввічливо кивнув.