Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря

Для Намаганів же, правителів Великої Орди, настали скрутні часи — Орда, якщо звернутися до висловлювань джерел, «охудала добре». Від Орди відокремилися усі сепаратистськи налаштовані окраїни з багатими містами й важливими торговельними шляхами. Володіння Сарая зменшилися до вузенької смужки напівпустельних степів між Доном і Каспієм. Великій Орді не лишалося місця ні на карті, ні в історії. Втім, вона була не знищена, а заново успадкована Кримським ханатом, і не випадково його правителі визначили і вважали себе володарями «Великого Улусу» (Улуг Улус) або «Великої Орди» (Улуг Орда), використовуючи ці владні титули в офіційних документах. Однак для того, щоб ці претензії стали реальністю і Кримський ханат став єдиним спадкоємцем Великої Орди, Менглі Гераю потрібно було остаточно знищити її залишки і символічно перенести юрту верховної ханської влади з Сарая на Волзі до Криму.

Домогтися бажаного кримському ханові вдалося на початку XVI ст. Відрізаний Кримським ханатом від звичних вигідних пасовиськ на південному заході своїх володінь хан Великої Орди Шейх-Ахмед вирішив повернути їх напередодні зими 1500— 1501 рр. З цією метою він на чолі 60-тисячного війська рушив на південь і спробував прорватися у Крим, однак Менглі Гераю вдалося укритися за добре укріпленими Перекопом. Шейх-Ахмед, так і не потрапивши на півострів, відійшов до Києва під захист своїх литовських союзників. Перебувши у степах Подніпров’я надзвичайно холодну і голодну виснажливу зиму, супроводжувану масовою загибеллю худоби й утечею підданих під захист кримського хана, Шейх-Ахмед навесні — влітку 1501 р. знову здійснив невдалу спробу прорватися у Крим на чолі 20-тисячного війська, після чого відкочував до Бєлгорода на зимівлю.

У січні 1502 р. Менглі Герай написав до Москви, що Велика Орда зимує біля Білгорода і він збирається виступити проти неї. Кримський хан був налаштований рішуче: «Не може бути й думки, щоб не піти, чи, вийшовши, повернутися: я йду неодмінно. Якщо зустрінемо свої недругів у якійсь фортеці і доведеться стояти під нею — я буду стояти усе літо, але геть не відступлю...Торік ми помилилися: прийшли на них без гармат; але тепер йдеться про те, що залишиться або Шейх-Ахмед, або ми — як забажає Аллах».

Останній вирішальний похід Менглі Герая проти Шейх-Ахмеда почався у травні 1502 р. Московський посол Алексій Заволоцький повідомляв у цей час з Криму Іванові III, що «цар Менлі Герей на Орду йде спішно, і гармати, государю, і пищалі з ним ідуть же», а сама Орда перебуває у гирлі річки Сули. Саме там, біля гирла Сули, і відбулася вирішальна битва, про підсумки якої було повідомлено в донесенні руського посла з Криму від 28 червня 1502 р.: «Царь Менли-Гиреи Шиг-Ахметя царя и Орду его и улусы взял». Незабаром, 3 липня і сам Менглі Герай написав до Москви: «Слава Аллаху, я прогнав нашого недруга Шейх-Ахмеда, а його орду і всі улуси Аллах передав у наші руки».

Битва Менглі Герая з Шейх-Ахмедом не була докладно описана в жодному джерелі. Цілком ймовірно, вона не була надто яскравою у військовому плані — піддані Шейх-Ахмеда, виснажені важкою зимівлею, масово перейшли на бік кримського хана, який обіцяв прогодувати їх у гостинному Криму. Однак стратегічне значення розгрому Великої Орди у битві 1502 р. на Сулі в історії Східної Європи цілком може бути порівнянним зі значною мірою міфологізованими битвами на Синіх Водах 1362 р., Куликовською битвою 1380 р., «стоянням на Угрі» 1480 р. Саме битва 1502 р. знаменувала остаточний розгром Великої Орди, а точніше — перехід влади над нею до кримських Гераїв, які захопили так званий тахт-ілі — «тронний улус». Велика Орда, підкорена Кримом, не зникла, але перетворилася на Кримський ханат, який сприйняв усі владні традиції Орди і її міжнародний статус, а кримський хан Менглі Герай став «Великим ханом Великої Орди».

Така оцінка суті битви дозволяє зрозуміти причини швидкого погіршення кримсько-московських відносин після неї. Вони почали псуватися вже за часів Менглі Герая і остаточно розладналися за його наступників. Дійсно, до цього кримці сприймали московитів як природніх союзників проти ординців, відтепер же, після розгрому Великої Орди і привласнення її статусу, кримські хани стали претендувати на те, щоб Москва повернулася до традиційного залежного статусу від держави Чингізидів, якою відтепер став Кримський ханат.

Отже, 1502 р. Менглі Герай завдав вирішальної поразки ханові Великої Орди Шейх-Ахмеду на Сулі[2]. При цьому він не збирався приєднувати землі підкореного хана, але привласнив собі імператорський статус — титул хакана або падишаха, після чого повернувся назад у Крим. Завдяки цьому Кримський улус остаточно набув усіх ознак незалежного ханату, і лише залежність від Османської імперії робила цей статус суверенної татарської держави певною мірою формальним. З іншого боку, Кримський ханат прагнув виступати в ролі сюзерена щодо Московської держави, яка ще майже два довгих століття продовжувала сплачувати кримському ханові данину у вигляді щорічних так званих «поминок». І хоча російська історіографія намагається усіляко применшити їхнє значення, наголошуючи на епізодичному характері виплат, варто зазначити, що данину Криму платив і цар Іван Грозний, і батько Петра І Великого цар Олексій Михайлович. І лише наприкінці XVII ст., вже за Петра І, виплата поминок була припинена згідно з Константинопольським договором 1700 р.