#Галябезголови

— Добре… — сказав. — Я відчиню двері. Але спочатку ти скажеш, де гроші!

Галя видихнула втомлено, закрила лице руками і заплакала. Артем насторожився.

— Що?! Ти реально не знаєш, де гроші з кейса?

— Не знаю! І не знала ніколи! — ридала відчайдушно і гірко.

Тьома з недовірою дивився на дружину. Мотнув головою з прикрістю. Одним рухом розблокував замки дверей.

— Я тобі не вірю… — сказав.

Галя не слухала. Вислизнула з автівки, перетнула Старонаводницьку, побігла нею вгору. Махала руками автівкам, які рухалися у той бік. Тьома бачив, як біля дружини зупинилася сіра «деу», як Галя зникла у нутрощах дешевого авто, як «деу» поповзла у бік Печерська. «Дійсно, доведеться шукати інші варіанти…» — подумав, проводжаючи дружину очима.

Адміністраторка «Белли» побачила Галю й аж задихнулася од обурення.

— Що?! Знову? Слухайте, йдіть уже звідси! Юлії Володимирівни немає!

Немає?.. Галя завмерла у холі салону, дивилася на новеньку розгублено. У хол визирнула Женя Лисиця. Побачила Галю, мотнула головою: мовляв, ходімо у службову кімнату.

— А ти чого… не вдома? — запитала, коли увійшли до службової кімнати і туди позбігалися всі дівчата, які на той час не були зайняті з клієнтками: і Оля Корнійчук, і косметологиня Олександра Петрівна.

Галя глянула на Женьку гірко.

— Всі вже знають? — спитала.

— Про що? — нахабно усміхнулася масажистка. — Про те, що твій чоловік тепер — мій чоловік?

— Женько! Ти здуріла? — охнула Олександра Петрівна. — Невже ти відбила у Галі Артема?!

— Ні, не про Тьому, — Галя дивилася на Женю і думала, що ображатися на масажистку не варто: завжди була набагато чеснішою, ніж усі інші. Каменя у пазусі ніколи не ховала, а от брати все, що погано лежить, полюбляла.

— А про що? Про те, що ти здорова? — усміхнулася масажистка. — А сама як думаєш? Я тільки прийшла, а дівчата кажуть, ти тут Юльці такий гембель влаштувала, всі твої одкровення почули. А я завжди казала: Юлька — сука!

— Я кричала? — розгублено спитала Галя.

— А Юлька, кажуть, шипіла, як змія! — відповіла Женька. — А що казала? Виправдовувалася?

Галя усміхнулася ніяково. Перед очима — Юлія Володимирівна Жадкіна. «Ти зробила тест на ВІЛ? І як? Усе добре? Вітаю! — сказала. — До мене які претензії, Чорнобай?! Ти ще скажи, що я винувата в тому, що у клініці хтось щось наплутав з результатами!»

— Ні. Не виправдовувалася, — відповіла.

— Галинко, мені так шкода! Так шкода, що ти через все це пройшла! Бідна ти моя подружко! — забелькотіла Оля Корнійчук.

Олександра Петрівна хоробро обійняла Галю за плечі.

— Тут неподалік один дуже дорогий салон шукає крутого майстра-перукаря. Контакти дати?

— Ні, дякую, — до дівчат. — У Юлиному кабінеті Тьомин батько залишався, коли ми з Тьомою вже поїхали. Не знаєте, де він? З Юлею пішов?

— Я знаю! — сказала Галі новенька адміністраторка. — Все було так. Спочатку ви з вашим Тьомою пішли, а немолодий мужчина залишився з Юлією Володимирівною у кабінеті. За п’ять хвилин під’їхав чоловік Юлії Володимирівни. Полковник! І вони вже втрьох щось дуже бурхливо обговорювали. Недовго. Хвилин п’ять, не більше. А потім немолодий мужчина вийшов з кабінету Юлії Володимирівни. І з «Белли». І більше я його не бачила. Певно, поїхав.