Завоювання Плассана

— Тепло! Тепло!

Але він так нехитро сховав хусточку, повісивши її на зовнішньому боці садової хвіртки, що абат Сюрен враз її знайшов. Коли ж абат Сюрен сховав хусточку, вся молодь марно шукала її по всьому саду близько півгодини; і нарешті всі визнали, що не можуть її знайти. Тоді абат показав її в самій середині однієї клумби, де вона лежала, згорнута так майстерно, що здавалась білим камінцем. Це був найбільш вдалий номер з усієї гри.

Звістка про те, що уряд відмовляється висунути свого кандидата, враз поширилась по всьому місту і викликала велике хвилювання. Логічним наслідком цієї відмови було занепокоєння різних угруповань, кожне з яких розраховувало на те, що частина голосів відійде на офіційного кандидата і воно переможе своїх суперників. Маркіз де Лагріфуль, пан де Бурде, шапкар Морен, мабуть, дістали б приблизно по третині всіх голосів; безперечно, було б перебалотування, і бозна-хто взяв би гору в другому турі. Правда, говорили ще про четвертого кандидата, імені якого ніхто не міг назвати, людину доброї волі, яка, можливо, задовольнила б усіх. Виборці Плассана, охоплені страхом, відколи вони відчули узду на своїй шиї, тільки й бажали порозумітися і вибрати із своїх громадян прийнятного для всіх партій.

— Уряд даремно поводиться з нами, як з неслухняними дітьми, — говорили ображені тонкі політики з Комерційного клубу. — Ще скажуть, що наше місто є вогнищем революції. Коли б влада висунула пристойного кандидата, ми всі голосували б за нього… Супрефект говорив про якусь науку. Ну, а ми не хочемо ніякої науки. Ми зуміємо самі знайти кандидата, покажемо, що Плассан є місто здорового розуму і справжньої свободи.

І почали шукати. Але кандидати, висунуті друзями або зацікавленими особами, тільки посилювали замішання, За один тиждень в Плассані з’явилося більше двадцяти кандидатів. Пані Ругон, стривожившись, не розуміючи нічого, пішла до абата Фожа, люта на супрефекта. Пекер де Соле — осел, дженджик, манекен, придатний лише для прикрашення якого-небудь великосвітського салону; він уже один раз допустив, що уряд зазнав поразки, і тепер він остаточно скомпрометує його своєю безглуздою байдужістю.

— Заспокойтеся, — всміхаючись, сказав священик, — на цей раз пан Пекер де Соле тільки кориться… Перемогу забезпечено.

— Ех, ви ж навіть не маєте кандидата! — вигукнула вона. — Де ваш кандидат?

Тоді він розгорнув перед нею свій план. Вона схвалила його як жінка розумна; проте назване абатом ім’я страшенно її здивувало.

— Як! — мовила вона. — Це його ви вибрали?.. Ніхто ніколи про нього не думав, запевняю вас.

— Сподіваюсь, — знову всміхаючись, сказав священик. — Нам і потрібний був такий кандидат, про якого ніхто б не думав і якого всі могли б прийняти, не вважаючи себе скомпрометованими.