Завоювання Плассана
- Автор: Золя Эмиль
- Серия: Вершини світового письменства #13
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Євгенія Рудинська
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Завоювання Плассана». Краткое содержание книги:
Перед тим як принести записку, пані Палок три дні удавала, ніби її мучать докори сумління. Пані де Кондамен довелося заприсягтися, що буде подано прохання про відставку пана Растуаля і пан Палок зможе нарешті зайняти посаду голови суду. Тоді вона віддала записку. Абат Фожа не схотів тримати її у себе і відніс замітку пані Ругон, яка мала, залишаючись сама осторонь, використати її, якщо старший вікарій спробує втрутитись у вибори.
Пані де Кондамен дала також зрозуміти Мафру, що імператор думає нагородити його орденом, і пообіцяла лікареві Порк’є знайти підхожу посаду для його гульвісисина. Особливо чарівною бувала вона в саду під час інтимних зустрічей по обіді. Літо вже закінчувалося; пані де Кондамен з’являлася в легких туалетах, тремтячи від холоду, рискуючи схопити нежить, аби тільки показати свої голі плечі й остаточно розвіяти всякі вагання групи Растуаля. По суті, доля виборів вирішувалася в альтанці Муре.
— Ну, пане супрефект, — сказав усміхаючись абат Фожа одного дня, коли зібралися обидва товариства, — наближається велика битва.
Тепер тут уже дійшли до того, що в тісному колі сміялися з політичної боротьби. За стінами будинків, у садках вони потискували одне одному руки, а на людях ладні були пожерти одне одного. Пані де Кондамен кинула значущий погляд на пана Пекера де Соле, він уклонився з властивою йому грацією і випалив одним духом:
— Я не вийду зі свого «намету, пане кюре. Мені пощастило переконати його превосходительство, що в безпосередніх інтересах Плассана уряд мусить утриматись від втручання. Офіційного кандидата не буде.
Пан де Бурде зблід. Він закліпав очима, руки його затремтіли від радості.
— Офіційного кандидата не буде! — повторив пан Растуаль, дуже схвильований цією несподіваною новиною, забуваючи навіть про обережність, якої він досі додержував.
— Ні, — знову почав Пекер де Соле, — в місті є досить шановних людей, і воно вже досить велике, щоб самому вибрати свого представника.
Він злегка нахилився в бік пана де Бурде, що підвівся і пробурмотів:
— Безперечно, безперечно…
Тим часом абат Сюрен завів гру в «тепло і холодно». Панночки Растуаль, брати Мафр, Северен кинулися шукати згорнуту хусточку молодого абата, яку він кудись сховав. Молодь кружляла навколо групи старших поважних осіб, і абат вигукував фальцетом:
— Тепло! Тепло!
Анжеліна знайшла хусточку у випнутій кишені лікаря Порк’є, куди абат Сюрен спритно її сунув. Всі довго сміялися, вибір цієї схованки здався їм дуже дотепним жартом.
— Тепер у Бурде є шанси на успіх, — сказав пан Растуаль, відводячи абата Фожа вбік. — Це дуже прикро. Я не можу цього сказати йому, але ми не голосуватимемо за нього, він надто скомпрометував себе як орлеаніст.
— Та погляньте ж на вашого Северена! — вигукнула пані де Кондамен, поспішаючи перервати їхню розмову. — Зовсім ще дитина! Він сховав хусточку під капелюх абата Бурета.
Потім, притишивши голос, додала:
— До речі, поздоровляю вас, пане Растуаль. Я одержала листа з Парижа, в якому мене запевняють, що бачили ім’я вашого сина в списках урядовців міністерства юсти ції. Здається, його призначено помічником прокурора у Фаверолі.
Голова суду вклонився, почервонівши від задоволення. Міністерство ніяк не могло пробачити йому обрання в депутати маркіза де Лагріфуля. Відтоді його мовби покинула доля: він не міг ні влаштувати десь на посаду сина, ні видати заміж своїх дочок. Він не скаржився, але часом так зціплював зуби, що все було зрозуміло без слів.
— Отже, — провадив він далі, намагаючись приховати своє хвилювання, — я говорив вам про те, що Бурде дуже небезпечний; крім того, він родом не з Плассана, він не знає наших потреб. Це все одно, що вдруге обрати маркіза.
— Якщо пан де Бурде буде обстоювати свою кандидатуру, — промовив абат Фожа, — республіканці зберуть значну кількість голосів і це матиме дуже прикрі наслідки.
Пані де Кондамен усміхнулась. Вона сказала, що зовсім не розуміється на політиці, і відійшла. Абат повів голову суду в кінець алеї і продовжував розмову пошепки. Коли вони поволі поверталися назад, пан Растуаль говорив:
— Ви маєте рацію, цей би підходив, він не належить ні до якої партії, і ні одна з них не буде заперечувати проти нього. Я не більше за вас люблю Імперію, правда ж? Однак дуже нерозумно посилати в парламент депутатів, які тільки дратуватимуть уряд. Плассан від цього терпить, йому потрібна людина ділова, уродженець цього краю, який зможе захистити його інтереси.