Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
5) має обмежений обсяг охоплення (межі правової регламентації) і не може містити в собі ті соціальні явища, що об’єктивно не допускають формального, юридичного, впорядкування.
Основні сфери правового регулювання за певними блоками суспільних відносин: економічна (передусім майнових відносин: виробництво, обмін, розподіл); політична (передусім управлінських відносин усередині країни і на міжнародній арені); соціально-культурна (освіта, медична допомога, наукова діяльність, заняття спортом, а також певні особисті немайнові відносини). Сфери правового регулювання за «обсягом» суспільних відносин, на які воно поширюється: сфера нормативного (законодавчого і підзаконного) і сфера піднормативного (правозастосовного і договірного) правового регулювання.
Межі правового регулювання - рубежі владно-вольового впливу громадянського суспільства (народу) і держави (її органів) на суспільні відносини. За допомогою меж визначаються предмети та окреслюються сфери правового регулювання.
Хоч право загалом виникає як складна регулятивна метасистема, здатна охопити всі сфери суспільного життя, забезпечити загальний правопорядок, здійснити різносторонній нормативний вплив на соціальні процеси, врахувати інтереси фізичних і юридичних осіб, проте не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Право не може поширюватися на ті соціальні явища, що об’єктивно не допускають формального, юридичного, впорядкування (дружба, любов та ін.). Правом не можуть бути регламентовані розумова діяльність людини, її особисте життя. Безпосередня праця людини із створення матеріальних чи духовних благ також не регулюється правом, якщо при реалізації своїх інтересів, знань, навичок, умінь, здібностей вона не втручається у сферу іншої людини, суспільства, держави. Наприклад, не регулюються чи мінімально регулюються правом: у галузі економічних відносин - процеси виробництва; у галузі політичних відносин - набуття членства в партії, відносини внутрішньопартійного характеру; в галузі духовно-культурних - моральні, релігійні відносини; в галузі сімейних - стосунки батьків і дітей; в галузі особистих фізичних - співжиття, кровозмішувальний зв’язок, запобігання захворюванню на СНІД та ін. Скласти сферу правового регулювання можуть лише ті відносини, що піддаються правовому регулюванню. Право регулює конкретні, найбільш сутнісні, глобальні відносини і перетворення, що проходять через волю і свідомість людей. Відносини, що регулюються іншими соціальними нормами (моральними, корпоративними, релігійними, звичаєвими тощо), становлять сферу суспільного саморегулювання. Між зазначеними сферами існує тісна взаємодія.
§ 4. Методи і способи правового регулювання суспільних відносин
Метод правового регулювання - це сукупність засобів і способів правового впливу на суспільні відносини. Він несе основне навантаження в динаміці, у «роботі» права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими засобами і способами. Метод допомагає в межах галузі права виділити підгалузі й інститути права, установити межі правового втручання, поділити права і обов’язки між суб’єктами права за принципом субординації і координації та ін.
Якщо предмет правового регулювання має об’єктивний характер, то метод правового регулювання виводиться абстрактно-теоретично і може формуватися як під впливом способів, вироблених суспільними відносинами об’єктивно, так і вибором законодавцем (суб’єктивно). За допомогою набору юридичного інструментарію (засобів впливу на людей), який володіє методом правового регулювання, держава має можливість скоригувати розвиток суспільних відносин. Метод задає способи правового регулювання.
Залежно від характеру дії розрізняють методи правового регулювання: 1) основні - імперативний (юридичні веління надходять «згори», від владних державних органів; домінуюче місце посідають владно-імперативні приписи; відступити від передбаченої нормою моделі поведінки не уявляється можливим, перевага віддається обов’язкам); диспозитивний (юридичні веління надходять переважно «знизу», від самих суб’єктів правового регулювання, котрі самостійно і за своїм розсудом здійснюють вибір правових засобів; в юридичних нормах «згори» лише у загальних рисах окреслюються рамки поведінки, що дає можливість суб’єктам автономно, за згодою сторін, реалізувати свої права й обов’язки; перевага віддається дозволам); 2) допоміжні-рекомендаційний (діє у випадках, прямо передбачених угодою сторін; перевага віддається рекомендаціям); заохочувальний (діє у випадках, передбачених законом; перевага віддається заохоченням).