Щоденник моєї секретарки

Пан Гриб, він же Ні–риба–ні–м’ясо. Директор. Він — слабак. Але цього слабака загнали зараз у глухий кут. З одного боку, він залюбки здався б донецьким, але боїться нас. З іншого, його взяли на кармані — тирив гроші для міністра і про себе не забував. Взяла Катька. Тому він запросто міг стуконути куди слід. Міг навіть повірити казкам, що у справі проходитиме як свідок.

Віталік на прізвисько Міністр… З цього боку небезпека найменша. Навряд чи він сприймає як серйозну загрозу те, що разом із директором тирив по п’ять–десять тисяч. Хіба це вперше? І хіба це сума для міністра? Так, насіння. Але, якщо його взяли за дупу в якомусь іншому питанні, Віталік цілком міг у відповідь здати мене, тобто Катьку. Щоб перевести стрілки. Абсолютно в його стилі.

Ґенек? Не його почерк, але не виключено. Може, й не особисто організував, проте запросто міг підказати, на кого саме полювати. Причини? Мільйон. В країні приходить нова влада, перед нею треба вислужитися.

Жорик… Не схоже, хоча бандит він і є бандит. А до влади йде братва — тут сумнівів немає.

Паша? А чому, власне, Паша? Будь–хто з клієнтів, незадоволених співпрацею з нами, міг утнути подібний фокус… Паша… На жаль, остаточно викреслити Пашу я теж не міг. Може, хіба не за власною ініціативою, а рикошетом…

Але в будь–якому випадку все вирішує слідчий. Конкретний хлопець з конкретною кишенею, яка потребує грошей. За наказ посадити начальство зазвичай не платить. А от підслідний за відмазку — зовсім навпаки. Платить багато. Оно, Юлю ж свого часу посадити не змогли, не знайшлося контраргументів на її аргументи.

Розмірковуючи у такий спосіб, я одночасно збирав папери у своєму кабінеті. Евакуація має бути повною і беззастережною. Не скажу, що маю хист до бюрократії, швидше навпаки, але все одно документів назбиралося на цілий ящик. Ти ба! Користь з усього цього шухеру точно буде — як мінімум, наведемо лад у справах. Треба тільки вигадати, як це все вивезти, бо не виключено, що за моєю машиною також пустили хвіст.

— Це теж запакуйте у коробки, — я вийшов до приймальні і вказав секретарці на стоси, що прикрашали мій стіл. — А ти, Володю, йди сюди.

Я вийшов з шофером на ґанок.

— Багато виходить коробок?

— Штук п’ять–шість.

— Тоді зробиш так. Візьми стільки ж порожніх і напхай будь–чим: книжками, журналами, газетами. Їх віднеси до машини і склади до багажника. А коробки з документами хай залишаються в офісі. Поки зробиш, я тут на ґанку постою.

— Та без проблем, — у своєму звичному стилі запевнив Володар Колес. Він швидко орієнтувався у незвичних ситуаціях.

Поки я тинявся попід стінами власного офісу, шофер із секретаркою вантажили до багажника коробки. Валізу, привезену з Мальдівів, довелося перекласти до салону. Боже, невже я лише вчора був на Мальдівах?

— Готовий! — радісно відрапортував Володя.