Щоденник моєї секретарки
- Автор: Капрановы Братья
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-1515-30-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щоденник моєї секретарки». Краткое содержание книги:
Чим глибше ми занурювались у місто, тим нав’язливішою ставала політична реклама.
А ще ці плакати із зображенням осідланої і розрізаної мапи України. Не знаю, як щодо Томущопослідовного, але за подібні речі треба руки рубати. Проти авторів таких плакатів я б і сам арматурину взяв.
— Сергію Миколайовичу, а це не її машина?
— Чия?
— Катерини Петрівни. Оно, біля ресторану.
Володар Колес пригальмував, щоб я міг роздивитися.
— Ану, давай туди, — скомандував я.
Машина й справді була Катьчина.
Отже один камінь з душі геть. Слава Богу. Ні, не те щоб я хвилювався за свою заступницю — вона вже доросла й цілком самостійна. Просто в теперішній напруженій ситуації кожен негаразд або навіть просте порушення домовленостей викликає тривогу.
Якщо Сапула зустрічається з кимось, тоді зрозуміло, чому вимкнула мобільний. Серед київських бізнесменів побутує міф, точніше навіть тверде переконання, що через мобільний можна прослухати будь–які переговори, навіть якщо він вимкнений і просто лежить поруч.
— Ти до ресторану не під’їжджай, припаркуйся за рогом, — попрохав я Володю, конспірація зайвою не буває. Після того, як машина зупинилася, я запропонував. — Давай зробимо так. Ти зайдеш до зали та подивишся, з ким там Катерина Петрівна. Тільки не вітайся і до столика не підходь. Зрозумів?
Звичайно, це неправильно. Насправді треба було їхати до офісу і чекати, поки вона звільниться й передзвонить. Але це вже вище за мої сили. Після тижня на острові, коли з глузду з’їздиш від тривоги та безсилля, скучивши та заморившись від самотності — ще й чекати в кабінеті? Краще тоді вже було залишатися на Мальдівах.
— Все буде зроблено, — запевнив Володя і попрямував до входу.
Конспіратор з нього кепський, дарма що в органах працював.
По радіо грала музика, звучали нейтральні новини. В інформаційному просторі України — лад і спокій. Все під контролем.
Володя повернувся за кілька хвилин і всівся за кермо.
— Ну що?
— Її нема, — відповів він.
— Як нема? А в другій залі?
— Ніде нема. Там взагалі нема відвідувачів. Столи порожні.
Чекайте, а як же тоді машина? Може, Катька десь поруч? Але навіщо ставити машину біля одного ресторану, коли збираєшся сидіти в іншому? Тим більше зранку, коли всі стоянки вільні.
Добре. Начхати на конспірацію. Доведеться робити все самому. Як завжди.
Без жодного слова я вийшов з машини і хряснув дверцятами.
Ресторан був досить пристойний з мексиканською кухнею, однак головною його перевагою було розташування — неподалік від офісу, обіч основних магістралей, а значить, поза межами повсюдних пробок. Ми частенько використовували цей заклад не тільки для зустрічей у справах, але й для посиденьок — якщо дружині настукають, що бачили мене там з жінкою, легенд можна вигадати більш ніж достатньо.
— Доброго дня! — розплилась у посмішці знайома метрдотель.
— Доброго, — я проминув першу порожнісіньку залу діловим кроком і завернув до другої. Там теж було порожньо.
— Ви когось шукаєте?
Я розвів руками:
— Шукаю. Машина, розумієте, перед вашими вікнами стоїть, а самої нема.
— Розумію, — кивнула дівчина, але посмішка чомусь зникла з її милого личка. — Ви, певно, супутницю свою шукаєте.
— Так.
— Лано! — покликала раптом метрдотель, і з–поза шинквасу з’явилась офіціантка в пончо. — Лано! Розкажи пану про ту жінку, — і обернулася до мене. — Вона вчора у вечірній зміні була, їхні столики обслуговувала.
— Ту, яку забрали?
— Як забрали? — не зрозумів я.
Офіціантка запитально подивилася на свою начальницю.
— Розповідай давай.
— Я вчора у вечірній зміні була…
— Хто забрав? — не втерпів я.
— Не знаю. Якісь стрижені, — вона знову поглядом звернулася до метрдотеля і та кивнула головою. — Я ж розповідаю.
— Добре, добре.
— Вони за сьомим столиком сиділи з якимось чоловіком. Замовили кави, вона — капучіно, а він еспресо і грузинський коньяк. Я їм зробила святкову пропозицію, вони взяли, і він все одно ще коньяк замовив. А потім заходять четверо таких спортивних, коротко стрижених і сідають за шостий. Я до них підходжу…
Дівчина плуталась у словах від хвилювання, і розповідь перехопила метрдотель.
— У нас свято, ювілей ресторану. Тому кожному відвідувачу ми пропонуємо порцію текіли безкоштовно. А ці відмовилися, всі четверо. Лана підходить до мене й каже — ці не просто так прийшли. Як таке може бути, щоб четверо чоловіків відмовилися від текіли? Ну ще один зрозуміло — шофер. Але щоб усі четверо?