Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
— Налийте нам усім, Корнуелле, що ж незрозумілого? — проказав Черчилль. — У вас у загашнику, он там у секретері має бути щось міцніше від хересу. Я завжди кажу, — так само замислено продовжував він, спостерігаючи, як Корнуелл прямує до секретера за пляшкою бренді, — я завжди кажу: якщо буде війна з Німеччиною, перемога дістанеться тій стороні, до якої пристануть Сполучені Штати Америки. І доки Рузвельт поводитиметься як віслюк зі своєю політикою ізоляціонізму та невтручання, нам потрібно втовкмачити американським колегам, як правильно зауважив пан Макміллан, одну просту річ: або вони з нами, або ще трохи — і комуністи з нацистами, що, зрештою, одне і те ж, зжеруть їх зсередини, наче могильні хробаки. Так і потрібно доносити Рузвельту: від їхньої хваленої демократії залишиться один пшик…
— Ви не думаєте… — почав було Корнуелл, розливаючи бренді по склянках.
— Не думаю, — відказав Черчилль не дуже ввічливо. — І взагалі, Рузвельт мусить зрозуміти, що ми йому і так робимо велику послугу, відкривши очі на реальний стан справ.
— Тоді, Алексе, — Корнуелл поплескав Марка по плечу, — нехай із Кривицьким усе йде за планом, як ви і пропонували. Конспіративна квартира до ваших послуг. Щойно він прибуде до Лондона, поселите його й одразу везіть до нас. Прохолоджуватися буде ніколи, якщо, звісно, він хоче, щоб ми виконали свою частину угоди і потурбувалися про його рідних. Ми вивеземо їх із того Меммінгена — можете йому це твердо гарантувати.
— Так, сер.
— Послухаємо, що він нам заспіває, — продовжував Корнуелл. — За вартісну пісню можна буде і виїзну візу до США обіцяти.
— Ну, що ж… Чудово. Із перебіжчиком ми вирішили, — позіхнув Черчилль, — а тепер я хотів би побалакати з паном Макмілланом, звісно, якщо ви не заперечуєте, Корнуелле… Пане Селфрідж?
— Сам на сам? — перепитав Корнуелл. — Звісно, не проти.
Марко здивовано підвів погляд на своє начальство. Все було вкрай дивним. Та й зрештою, які справи могли бути до нього у Черчилля?
— Алексе, будьте з паном Черчиллем так само щирі, як і зі мною, — мовив Корнуелл, підіймаючись і з місця. — Вийдімо, Селфрідже!
Черчилль якусь мить мовчав, попахкуючи люлькою з таким виглядом, немов обдумував — допити йому оте бренді у килішку чи почекати до обіду.
— Ви ж не повірили йому, Алексе? — проказав нарешті, коли за Селфріджем і Корнуеллом зачинилися двері. — Я маю на увазі того, іншого Вальтера, котрий Шелленберг…
— Жодному слову, сер, — відповів Швед. — Жоднісінькому.
— Чому?
— Усю конкретику я виклав у доповідній, сер. Мабуть, пан Корнуелл давав вам із нею ознайомитись, якщо ви знаєте про таке.
— І все-таки… — повторив Черчилль. — Кількома словами. Ваше резюме, чому?
— Бо я усе це чув уже багато разів… — просто відповів Марко. — Традиційний спосіб затесатися у стан ворога — видати себе за очільника підпілля чи опозиції, що потребує підтримки й допомоги… Прийом, шитий білими нитками та старий як світ, але спрацьовує чи не кожного разу. Саме так діяли свого часу агенти совєцької розвідки у Стамбулі і Варшаві у 1920-х роках. Саме так нещодавно прибрали лідера українських патріотів Євгена Коновальця.
— У Роттердамі… — проказав Черчилль замислено. — Пригадую. Я чув про цю жахливу трагедію.
— Так, у Роттердамі. Чоловік, який увійшов у довіру до Коновальця як очільник антисовєцького підпілля з великої України, виявився сталінським агентом із Луб’янки. Уся риторика Шелленберга, кожне його слово — наче з одного й того ж темника, хоч він і виклав мені свою, можливо, цілком правдиву біографію.
— Напевно, це додало його словам певного шарму, — гмикнув Черчилль.
— Він взагалі постійно демонструє свою душевність та схильність до емоційного світосприйняття, — проказав Марко, — але, як на мене, розповідь Вальтера Шелленберга не варта виїденого яйця. Найважливіші деталі — про його особисті антигітлерівські настрої та про існування міфічних однодумців серед вищого офіцерства, як-то гер Гайдріх, на моє тверде переконання, не відповідають дійсності.
— І тому… — проказав Черчилль.
— І тому мій досвід, сер, підказує… Шелленберг бреше. Немає ніякого антигітлерівського заколоту у лавах вищого офіцерства. Йому не можна вірити. У всякому разі, мені складно повірити, що Гітлер не влаштовує Гайдріха та Гіммлера.
Вінстон Черчилль глибоко затягнувся димом.
— Ви праві, Алексе… Ви праві… Ми мусимо бути вкрай обережними з цим, другим Вальтером. Треба усе добре обдумати…