Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
— Гм… — промовив Швед. — Паскудний вибір, Вальтере, який майже завжди є усього лиш замаскованою пасткою.
— Так, то був паскудний вибір, — погодився Шелленберг. — І так, то було питанням виживання, Алексе! Фізичного виживання мого і виживання моєї родини… І хоч я почувався таким собі німецьким Юдою, однак, подібно до тисяч інших прагматично мислячих німців, обрав третє.
Щойно рішення було прийнято, мене підхопила і понесла стрімка течія. Я іноді напівжартома роздумував над цим, Алексе: чи не був отой мій викладач із Боннського університету дияволом у людській подобі? Бо після нашої з ним розмови я почувався так, наче підписав угоду із самим дияволом, і той не збирається відступати від жодного її пункту, якщо так само пунктуальним буду і я…
Вже у найближчому майбутньому на мене чекали, як ви кажете, ще підступніші пастки. Так сталося, що мої доповіді на тему розвитку німецького законодавства одного разу привернули увагу Рейнхарда Гайдріха і він люб’язно запропонував мені роботу в своєму відомстві.
Далі щасливий випадок допоміг мені зблизитися із самим Гіммлером. Я врятував йому життя, смикнувши за руку, коли той необережно притулився в польоті до незамкнених дверцят літака. Це сталося випадково, але дуже посприяло зміцненню моїх позицій.
Зрештою, я там, де я зараз є… Але за цей час я не втратив глузд і здатність аналізувати. Як і раніше, я усвідомлюю, де знаходжуся і що несе із собою наш лідер… Але зараз у мене, оберштурмфюрера Вальтера Шелленберга, значно більше можливостей протистояти цьому, ніж у мене того, колишнього бідного студента з багатодітної саарбрюккенської родини. Ба більше, Алексе, у мене є однодумці. Люди, які мають ті ж погляди, що і я. Розумієте? Поважні військові при високих чинах. Нам не вистачає тільки одного: реальних зв’язків із британськими і французькими антигітлерівськими колами. Впливовими людьми, які можуть підтримати нас і допомогти. Якого дідька, ви думаєте, я спілкуюся з фрау Шанель?
Марко якусь мить мовчав. Потім важко видихнув.
— Друже мій, поки ви говорили, я і справді почувався пастором, що приймає сповідь… Не знаю, чим заслужив таку довіру, Вальтере. У будь-якому разі ви дуже ризикуєте, подаючи себе, страшно вимовити у цьому місці, мало не керівником антигітлерівського заколоту…
Шелленберг сумно усміхнувся.
— Патріотом своєї стражденної нації, Алексе.
— І ви хочете…
— Ми хочемо повалити владу Гітлера. Але усвідомлюємо, що без міжнародної підтримки усе це може виявитися пшиком, якщо нас не підтримають братні Англія та Франція… Доки не пізно.
— Не пізно що, Вальтере?
— Поки ваші лідери Чемберлен та Деладьє спочивають на лаврах миротворців, Гітлер давно веде перемовини зі Сталіним. Був потрібен тільки слушний момент… Сподіваюся, ваша журналістська логіка працює добре, Алексе?
— Так, я розумію, про що ви.
— Зізнаюся відверто, — продовжував Вальтер, — увесь цей час я і так робив усе, що міг… Навіть отого недолугого Бенеша задіяв.
Марко відчув, як йому пересихає у горлі. Здивовано подивився на Шелленберга.
— Бенеша? Він, по-моєму, вже давно не гравець…
— Не гравець, але, як у вас в Англії кажуть, навіщо гавкати самому, якщо у тебе є собака? Слухайте, Алексе, я скажу вам ще дещо… В архівах Абвера з якихось там років зберігалися цікаві матеріали стосовно співпраці одного совєцького маршала з німецькою оборонкою. Тухачевський. Чули, мабуть, про такого?
— Маршал Тухачевський… Щось знайоме… — повторив Марко. — Так, здається, його розстріляли як зрадника і ворога народу. Свої ж… рік тому, якщо не помиляюся.
— Саме так… Цей маршал Тухачевський, — продовжував Шелленберг, — був однією з найкращих «консерв» Гайдріха. Нам довелося пожертвувати цим конем, який ходив по шахівниці саме так, як нам було треба, — продовжив Шелленберг. — У документах, про які я веду мову, нічого серйозного насправді не було, якщо, звісно, на тверезу голову то все аналізувати… Але трошки попрацювавши над ними, додавши їм більшої виразності, так би мовити, вдалося створити більш-менш цікавий компромат. Але усе мало бути вкрай правдоподібно, тож нашим вдалося у певний спосіб передати той компромат до Москви.