Первісна. Дорога на Тір Мінеган

А щоб зробити перший крок на цьому шляху, належало подбати про відьмачих кузин. Імарові потрібна була людина, яка не змовиться з поборниками і не поведеться на їхні погрози, а забере з Палацу Святої Віри дівчат і відвезе їх з Лахліну. Він мав на оці таку людину, тому й наказав розшукати лейтенанта аб Ґвиртира, який прибув на його виклик менш ніж за десять хвилин.

Двадцятип’ятирічний Фергас аб Ґвиртир донедавна служив у невеликому ґарнізоні на східному узбережжі, і там мало не втрапив у серйозну халепу. Торік у містечку, де дислокувалася їхня рота, поборники викрили молоду чаклунку на ім’я Мірне вер Вахавін. Це був той рідкісний випадок, коли вони нічого не вигадали, дівчина справді мала чаклунський хист, ще й непогано розвинений самостійними тренуваннями. При спробі її затримання вона вбила двох нападників, трьох важко поранила і загинула сама, отож розлюченим поборникам довелося вдовольнитись арештом стареньких дідуся й бабусі, з якими мешкала Мірне, та кількох її найближчих друзів. На допиті вони засвідчили, що дівчина збиралася поїхати з містечка, проте сама ще не визначилася куди, називала то Ханґован, то Таркаррай, то Фланлін — усі були розташовані на західному узбережжі й мали великі порти. Крім того, бабця з дідом повідомили, що їхня внучка потай зустрічалася з якимсь військовим. Обоє були підсліпуваті, та й бачили того військового лише здаля, в ранкових або вечірніх сутінках, тому не змогли ні впізнати його, ні бодай описати.

Особа таємного коханця чаклунки, з яким вона, поза будь-яким сумнівом, мала намір поїхати до одного з портових міст і звідти втекти на Абрад, залишилася для поборників нез’ясованою. І тільки командир ґарнізону, капітан Дармад аб Флахрі, здогадався, хто це був. За два тижні до інциденту з чаклункою до нього звернувся прапорщик Фергас аб Ґвиртир з рапортом про звільнення з військової служби за родинними обставинами. А усно пояснив, що його батько заслаб, тому він, як найстарший син, мусить повернутися додому й подбати про сім’ю. Капітан аб Флахрі не хотів втрачати молодого офіцера, якого дуже цінував, і запропонував йому безстрокову відпустку, але прапорщик стояв на своєму. Командир ґарнізону таки притримав рапорт, бо розраховував, що зможе переконати підлеглого не полишати служби, а потім трапилися всі ті події, після яких Фергас аб Ґвиртир, здавалося, геть забув про свій намір піти у відставку. А коли капітан сповістив його, що рапорт відхилено, він поставився до цього цілком байдуже і знову відмовився від безстрокової відпустки — мовляв, батькова хвороба виявилася не такою важкою, як усі боялися.