Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Бог Світла - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Бог Світла

Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:

Відомий американський письменник-фантаст Роджер ЖЕЛЯЗНИ народився 1937 року. Почав писати з одинадцяти років. Навчаючись у коледжі, одержав свою першу літературну премію. Роман «Троянда для Екклезіаста» (1963) приносить йому літературну славу. Якийсь час Роджер Желязни працює в системі соціального забезпечення, а з 1969 року стає професійним письменником і водночас викладає в університеті. Він автор багатьох новел і кількох десятків романів. Серед них «Безсмертний» (1966), «Бог Світла» (1967, премія Х’юго), «Острів Мертвих» (1967, премія Аполло), «Дев’ять принців Амбера» (1970, серія романів), «Знак Однорога» (1975), «Під владою Хаосу» (1978) та ін.
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
1 ... 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120
Перейти на страницу:

— Де ж Яма тепер?

— Не уявляю. Але зараз нам краще поквапитись, якщо ми хочемо врятувати Ольвегга.

— Атож. До роботи мерщій!

Високий юнак прийшов до Палацу Ками й спитав Пана Куберу. На плечі в нього сліпучо виблискував спис, коли він нетерпляче походжав покоєм.

Зайшов Кубера, кинув погляд на спис, на юнака і промовив одне коротке слово.

— Атож, перед тобою Тек, — озвався списоносець. — Новий спис, новий Тек. Немає більше потреби бути мавпою, отож я знову став людиною. Незабаром вирушаю, тому і прийшов попрощатися — з тобою і з Ратрі…

— Куди ти попрямуєш, Теку?

— Хочу побачити решту світу, Куберо, поки ти ще не встиг замеханізувати всієї його магії.

— Цей день однаково не за горами, Теку. Дай же тебе вмовити — побудь іще з нами…

— Ні, Куберо. Я вдячний тобі, проте капітан Ольвегг не може дочекатися, коли ми відчалимо. Він і я вирушаємо разом.

— Куди ж лежить ваша путь-дорога?

— На схід, на захід… хтозна? На всі чотири вітри… Скажи-но, Куберо, кому нині належить Громова Колісниця?

— Найперше вона, звісно, належала Шіві. Та Шіви вже нема. Якийсь час нею користався Брахма…

— Але й Брахми більше немає. Вперше обходиться без нього Небо — править Вішну, Охоронець. Отож…

— Збудував її Яма. Якщо вона комусь і належить, то напевне йому…

— А йому вона не потрібна, — підсумував Тек. — Тому, я гадаю, ми з Ольвеггом можемо позичити її для нашої мандрівки.

— Звідки ти знаєш, що вона йому не потрібна? Ніхто ж не бачив Яму ось уже три дні після битви…

— Вітаю тебе, Ратрі, — не дав йому доказати Тек, побачивши, як до покою зайшла Богиня Ночі. — «Борони нас від вовка й вовчиці, борони нас від злодія, о Ноче, й будь милостива до нас у дорозі».

Він уклонився, й вона торкнулася рукою його чола.

І він зазирнув їй в обличчя, і на одну осяйну мить богиня заполонила собою широкий простір, від глибин до висот. Її блиск розігнав пітьму…

— Мені час іти, — сказав він. — Вдячний, вдячний тобі — за благословення.

Він рвучко повернувся і вийшов.

— Зачекай! — крикнув навздогін Кубера. — Ти говорив про Яму. Де він?

— Шукай його в заїзді Триголової Вогнеквочки, — кинув через плече Тек, — якщо тобі він потрібен — він там. А може, краще зачекати, поки він сам тебе шукатиме?

І Тек пішов собі.

Підійшовши до Палацу Ками, Сам побачив, як звідти збігає сходами Тек.

— Доброго ранку, Теку! — гукнув він до юнака, але той не відповів, аж поки мало не наштовхнувся на нього. Затуливши рукою очі, немов від сонячного світла, Тек вигукнув:

— Пане! Доброго ранку.

— Куди це ти так поспішаєш? Не терпиться випробувати своє нове тіло і нехтуєш сніданком?

Тек засміявся:

— О, Князю Сіддхартхо, в мене побачення з пригодами.

— Чув про це. Учора ввечері балакав з Ольвеггом… Хай щастить тобі в мандрах!

— Мені хотілося сказати тобі: я знав, що ти переможеш. Знав, що тобі все вдасться.

— Не все, Теку, а лише частково, і то небагато. Це була не велика битва. Впоралися б і без мене.

— Я мав на увазі, — пояснив Тек, — усе загалом. Ти брав участь у всьому, що до цього призвело. Ти не міг там не бути.

— Гадаю, що так… атож, я і справді так вважаю… Завжди щось вабило мене до того дерева, в яке ось-ось ударить блискавка.

— То доля, Пане.

— Боюся, то радше випадково пробуджене громадянське сумління та щасливий дар помилятися.

— А тепер що робитимеш, Князю?

— Не знаю, Теку. Досі не вирішив.

— Може, приєднаєшся до нас з Ольвеггом? Помандруєш по світу з нами? Пошукаєш пригод?

— Дякую, ні. Я втомився. Може, попрошуся на твою колишню роботу і стану Самом Архіваріусом.

Тек знову засміявся:

— Не вірю. Ми ще побачимось, Князю. А поки що — до зустрічі.

— До зустрічі… Когось ти…

— Що?

— Нічого. Просто на хвильку ти нагадав мені когось, кого я знав колись. Та дарма. Хай щастить!

Він поплескав його по плечу і пішов далі.

Тек заквапився своєю дорогою.

Господар заїзду сказав Кубері, що в нього справді живе постоялець, який, за всіма ознаками, саме та людина, яку він шукає. Цей постоялець оселився на другому поверсі у кімнаті, що виходить на подвір’я, і навряд чи бажає, щоб його турбували відвідувачі.

Кубера піднявся на другий поверх.

На його стук у двері ніхто не озвався, і він спробував їх відчинити. Двері були замкнені зсередини на засув, і Кубера заходився у них грюкати. Нарешті почувся голос Ями:

— Хто там?

1 ... 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)