Бог Світла

— Я хотів би обговорити це діло з тобою віч-на-віч.

— То говори.

— А цей приятель?

— Говорити в присутності Яна Ольвегга — однаково що говорити мені одному. Кажи все, що маєш на думці.

— Ольвегг, кажеш?

— Так.

— Ну гаразд. Я прийшов сказати тобі, що слабкі боги Небесного Міста. Надто слабкі, я відчуваю, аби тебе перемогти.

— Я відчував, що так воно і є.

— Але не такі вже слабкі, щоб не завдати тобі величезних втрат, коли почнуть діяти. А як зберуть усі свої сили та слушної миті зроблять вдалий хід, то невідомо ще, хто переважить.

— Я вирушаю на бій, не забуваючи про це.

— Краще перемогти з найменшими втратами. Ти ж знаєш, я симпатизую християнам.

— То що в тебе на думці?

— Я зголосився розгорнути тут щось на зразок партизанської боротьби проти тебе, а сам хотів тільки повідомити, що Лананда — твоя. Вони не будуть її захищати. Якщо ти просуватимешся й далі так само, — тобто не закріплюючись на завойованих позиціях, — і рушиш на Кайпур, Брахма здасть і його без бою. Та як дійдеш до Кілбара і сили твої підупадуть, ослаблені боями за три перші міста і водночас партизанськими рейдами упродовж твого шляху, тоді-то Брахма і кине на тебе все могуття Небес, і де знаття, що тебе не спіткає поразка під стінами Кілбара. Всі сили Небесного Міста напоготові. Вони дожидають, коли зухвальство приведе тебе під браму четвертого прибережного міста.

— Ясно. Про це корисно знати. Отже, вони бояться того, що я їм несу?

— Звичайно. А чи донесеш ти це до Кілбара?

— Донесу. І здобуду там перемогу. Я пошлю по наймогутнішу свою зброю, перше ніж напасти на місто. Її я притримував для облоги самого Небесного Міста, але тепер оберну її силу супроти своїх ворогів, коли з’являться вони захищати приречений Кілбар.

— Але й вони скористаються з могутньої зброї.

— Отже, коли ми зітнемося, доля битви буде не в їхніх, але й не в моїх руках.

— Одначе є можливість підштовхнути одну чашу вагів, Ренфрю.

— Он як? Що ще в тебе на думці?

— Чимало напівбогів невдоволені нинішньою ситуацією в Місті. Їм кортіло продовжити кампанію проти Акселераціонізму та послідовників Татхагатхи.

Проте їх чекало розчарування, бо після Міста Жадань цього не сталося. А зі східного континенту відкликано Великого Індру, який воював там із відьмами. В Індри неважко буде викликати співчуття до напівбогів, а його бійці наскочать, розпалені жаром недавніх своїх баталій.

Ганеша обсмикнув на собі плаща.

— Кажи далі, — озвався до нього Нірріті.

— Коли вони підійдуть до Кілбара, — промовив Ганеша, — цілком може статися, що вони не будуть його захищати.

— Ясно. А що виграєш на всьому цьому ти, Ганешо?

— Задоволення.

— Тільки й того?

— Сподіваюся, ти не забудеш про цей мій візит.

— Гаразд. Я не забуду, і ти одержиш від мене винагороду — опісля… Вартовий!

Відгорнувши запону, до шатра увійшов сержант, той, що привів був Ганешу.

— Відведи цього чоловіка куди він побажає, та дивися, не вчини йому ніякої шкоди, — наказав Нірріті.