Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
Залишається ще тільки сказати про знатніших городян, які прилучилися до солдатів Гійома де ля Марка на цьому страшному бенкеті. Бліді й перелякані обличчя їх свідчили, що їм не подобалися ні ця гульня, ні товариші по чарці. Але були й такі, які, чи то через брак належного виховання, а може, через природну грубість, вбачали в цій гульні вияв справжньої відваги і охоче наслідували солдатів, підбадьорюючи себе великими порціями вина та чорного пива, пристрасть до якого була звичайним пороком у Нідерландах за всіх часів.
На столі панувало таке саме безладдя, як і серед строкатої бенкетуючої компанії. Поряд з витонченим посудом епіскопа і церковними чашами, — Арденський Вепр не боявся обвинувачення в блюзнірстві, — стояли звичайні череп'яні й олив'яні кухлі, шкіряні й рогові келихи.
Тут згадаємо ще одну жахливу подробицю бенкету, полишивши все інше уяві читача. Один із диких солдатів де ля Марка, для якого не вистачило місця 8а столом (це був ландскнехт, що особливо відзначився хоробрістю й відвагою під час штурму замку), нахабно схопив великий срібний кубок, заявивши, що це винагорода йому за те, що він не може взяти участі в бенкетуванні, Ватажок аж затрясся, сміючися з цього жарту, що був таким підходящим для такого товариства. Але коли другий солдат, що, очевидно, не так відзначився в бою, спробував утнути таку саму штуку, де ля Марк негайно поклав край цим жартам, які швидко могли б позбавити його стіл найкоштовніших прикрас.
— Го-го! Присягаюся всіма громами! — вигукнув він. — Ті, хто не наважується бути сміливим при зустрічі з ворогами, не сміють бути злодіями серед своїх друзів. Хіба ти, соромітнику й боягузе, не ждав, поки відчинять ворота й спустять звідний міст, тим часом як Конрад Горст прокладав собі шлях крізь рови й мури! А тепер ти ще смієш його наслідувати? Прив'яжіть його там до бантини над вікном! Нехай він вибиває такт ногами, поки ми нитимемо за його щасливу подорож до пекла.
Ледве було оголошено вирок, як його вже виконали. За хвилину нещасний корчився в передсмертній агонії, повисши на мотузі.
Коли Квентін та інші ввійшли до зали, труп ще висів перед вікном, затуляючи бліде місячне проміння й кидаючи на підлогу тінь, хоч і тьмяну, але досить чітку, щоб зрозуміти, який жахливий предмет вона обмальовувала.
Коли ім'я синдика Павійона почало переходити з уст в уста на цьому галасливому збіговищі, він зробив відчайдушне зусилля, щоб видаватися спокійним і поважним, як годилося його санові й становищу; але жахливий труп над вікном і вся ця дика сцена навколо так вразили його, що йому дуже важко було триматися, хоч збентежений Петер підбадьорював його:
— Сміливіше, сміливіше, хазяїне! Тримайтеся на ногах, а то ми всі пропали!
А втім, синдикові пощастило взяти себе в руки, коли він звернувся з коротенькою привітальною промовою до присутніх із приводу великої перемоги солдатів де ля Марка й громадян Льєжа.
— Авжеж, — відповів глузливо де ля Марк, — нарешті ми подолали звіра, сказала миша собаці. Але, го-го, пане бургомістр, ви приходите сюди мов Марс[205] — поруч із Венерою[206]. Хто ця прекрасна дама? Геть покривало, не треба покривала! Жодна жінка сьогодні не назве власністю свою вроду.
— Це моя дочка, благородний вождю, — відповів Павійон, — і я прошу вибачення, що вона не скидає покривала. Вона дала таку обіцянку блаженної пам'яті Трьом Волхвам.
— Я зараз зніму з нею цю обіцянку, — відповів де ля Марк. — Одним ударом сокири я висвячуся на епіскопа, а, сподіваюся, один живий епіскоп вартий трьох мертвих волхвів.
Серед присутніх розляглися ремствування й нарікання, бо не тільки льєжські громадяни, але й дехто з грубих солдатів, які, хоч і не визнавали нічого святого, все ж таки шанували Трьох Кельнських Волхвів, як їх звичайно називали.
— Ну, я не маю на меті ображати їхні померлі величності, — зауважив де ля Марк, — але все ж таки я виріши! стати епіскопом. Государ, що зосереджує в своїх руках духовну й світську владу і має право карати й милувати за гріхи, найбільш підходить для такої пропащої банди, як ви! Хто інший відпустить вам гріхи? Підійдіть до мене, благородний бургомістре. Сідайте тут, поруч зі мною, і ви побачите, як я сам для себе влаштую вакансію. Приведіть сюди нашого попередника на цій святій посаді.
205
Марс — давньоримський бог війни.
206
Венера — давньоримська богиня краси й кохання.