Хвороба Кітахари

— Води, — сказав Амбрас.

— А от собак не треба, — сказав капітан.

Амбрас повернувся до Берінга і недбалим жестом намотав йому на зап'ястя собачий ланцюг.

— Почекай за дверима.

Коли Охоронець ішов до виходу, Лілі ковзнула по ньому порожнім поглядом. Тягнучи за собою дога, Берінг хотів по дорозі прихопити зі столу журнал, на обкладинці якого у сліпучому блискові вибухало сонце Нагої. Але один з агентів випередив його, цапнув журнал і похапцем став гортати тремтливими пальцями: шукав знімок, який хотів показати Охоронцеві, — темний розворот, хаос обвуглених кінцівок, голих обгорілих черепів, а на передньому плані, серед уламків — розчепірена рука, кістяна лапа.

— Монети, — сказав агент, — пекло було таке, що монети розплавились у них в долонях.

Нагоя, розколоте небо на іншому кінці світу, град розжареного каміння й кипляче море, — що значили цього вечора репортажі з імперії, що капітулювала, спогади, які навіть у тутешній глушині давно промелькнули телеекранами й згасли, що все це означало порівняно з організацією зникнення, супроти евакуації приозер'я і врешті з тією величезною новиною, яку Лілі привезла з рівнини?

Лілі?

Жоден з агентів потім не міг сказати, чи й справді цю новину привезла до Моору саме Лілі, чи вона все ж таки прорвалася крізь тріскотіння перешкод та шурхоти з радіоприймача в секретаріаті, чи, може, про неї згадав капітан, а Лілі потім лише першою гучно і врочисто сказала про це за столом на зборах. Одне не підлягає сумніву: в Моорі і взагалі у приозер'ї саме Бразилійка найбільше пасувала цій новині. Керманич «Сплячої грекині» у палких дебатах з добровольцями зайшов так далеко у своїх вигадках, що заявив: Бразилійка не просто привезла цю новину, але це її рук справа, у неї, мовляв, в Армії повно друзів і добрі зв'язки мало не у верховному командуванні, тож вона й домоглася, щоб видали той самий наказ, який мешканці приозер'я почули після наради в секретаріаті і — здебільшого недовірливо — сприйняли як останній акт стелламурівської відплати, як помсту за спалення «Ворони» чи просто як гешефт Собачого Короля і цієї його контрабандистки: верховне командування там, на рівнині, вирішило всі транспортні установки та механізми з моорського гранітного кар'єру, всякий паскудний шмат металу, що коли-небудь використовувався на Сліпому березі, а нині іржавів під повіткою біля причалу, відправити кораблем до Бразилії. Все залізо з каменоломні — за океан, до Бразилії!