Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
— Любов, любов,— з презирством повторював Фабіан. Ми сиділи у вітальні його розкішного номера у «Сент-Реджісі». І, як завжди, всюди були розкидані газети багатьма мовами. Ми були самі. Лілі повернулася в Англію. Я приїхав прямо в Нью-Йорк. Евелін я сказав, що буду в Сег-Харборі наступного дня.— Я думав, що ви переросли бодай це,— вів своєї Фабіан.— Ви говорите, наче якийсь шмаркач. Усе йшло так добре, і раптом маєте...
Мені не дуже сподобалися його висловлювання, бо я саме згадав один ранок в Порто-Ерколе. Але не став заперечувати. Вирішив дати йому змогу виговоритись до кінця.
— Господи, поїхати у Сег-Харбор! — театрально вигукнув Фабіан і забігав по кімнаті. Його номер виходив вікнами на П'яту авеню, але вуличний гамір заглушався товстими стінами і килимами на підлозі.— Це ж за кілька годин їзди від Нью-Йорка. Через деякий час вас знайдуть з кулею в голові. Ви були коли-небудь у Сег-Харборі взимку? Що ви там робитимете, коли мине перша хвиля пристрасті?
— Щось надумаю,— сказав я.— Може, просто читатиму. А вам дам змогу працювати на себе.
Він пирснув. Посміхнувся і я.
— До речі,— сказав я,— а чи не здається вам, що в Америці, оточеній мільйонами інших американців, я буду в більшій безпеці, ніж у Європі. Ви ж самі бачили, що серед європейців я наче біла ворона, і мене одразу було видно.
— Але я хотів зробити з вас європейця.
— Майлзе, на це знадобилося б сто років,— заперечив я.— І ви це добре знаєте.
— Усе не так безнадійно. Навіть за цей короткий час відбулися відчутні зміни. До речі, ви, я бачу, побували у мого кравця?
На мені був один з костюмів, замовлених у Римі.
— Так,— потвердив я.— Вам подобається?
— Вас просто, не впізнати,— зауважив Фабіан.— Бачу, що ви й перукарню відвідали у Римі?
— Ви все помічаєте, добрий старий Майлзе.
— Я з жахом думаю, на кого ви будете схожі після того, як підстрижетесь у Сег-Харборі.
— Можна подумати, ніби я збираюся жити в пустелі. Ця частина Лонг-Айленда вважається в Штатах одним з найреспектабельніших районів.
— Наскільки мені відомо,— заперечив Фабіан,— у Штатах взагалі немає, як ви зволили висловитись, респектабельних місць.
— Пробачте,— не вгавав і я,— але мені саме згадалося, що ви народились у Лоуеллі, штат Массачусетс.
— А ви у Скрантоні, штат Пенсільванія,— сказав Фабіан.— Тільки не про це зараз мова. Ви хочете одружитися? Чудово, я не проти. Ви тішитесь мрією мати сина. І знов-таки я не проти, хоча це й суперечить моїм, принципам. До речі, ви бачили сучасних американських дітей?
— Бачив. Наберуся терпіння.
— Ця жінка таки здорово закрутила вам голову.— Він знову пирснув.— Жінка — юрист! І навіщо я лишив вас самого? Скажіть, вона колись була вже в Європі? До цього разу?
— Так.
— То чому б вам не запропонувати їй таке: ви одружитесь, але рік проживете в Європі. Американки страшенно люблять жити в Європі. Там за ними, аж поки їм виповниться сімдесят, вервечкою ходять залицяльники, а надто у Франції та Італії. Хай вона побалакає з Лілі. А тоді вирішує. Хочете, я поговорю з нею?
— Ви можете поговорити з нею, — погодився я,— але не про це. До речі, не тільки вона воліє жити в Америці. Я волію. Я не хочу в Європу.
— Ви хочете жити у Сег-Харборі? — Він мелодраматично застогнав.— Але чому?
— На це є багато причин, і справа не тільки в Евелін.— Мені не хотілося говорити з ним про Анжело Квінна та його картини.
— Зрештою, я можу познайомитися з нею? — спитав він підупалим голосом.
— Якщо не будете намагатись її переконати,— поставив я умову.— Ні в чому.
— Оце так партнер! — сказав він.— Гаразд, я згоден. Коли ми зустрінемось?
— Завтра вранці я виїжджаю до неї.
— Сподіваюсь, не о шостій? — перепитав Фабіан.— Я домовився де з ким зустрітись о десятій.
— Згода,— мовив я.
— За вечерею я вам усе поясню. Ви будете дуже задоволені.
— Не маю найменшого сумніву,— запевнив його я.
Під час вечері з'ясувалося, що за час нашої розлуки з Фабіаном я помітно збагатів. І Фабіан, звісно, теж.
У Евелін ми були о шостій вечора. По дорозі Фабіан узяв собі номер у готелі в Саутгемптоні, прийняв там ванну, переодягся і двічі поговорив по телефону з Європою. Я сказав, що Евелін приготувала йому кімнату для гостей, але він відмовився.
— Мене це не влаштовує, друже мій. Не хочу прокидатися вночі від того, що за стіною хтось кохається.. Особливо, якщо цей хтось — твій близький приятель.
Я згадав, як зустрів колись у помешканні Евелін Бренду Моріссі, і не став наполягати.
Коли ми під'їхали до будинку, то побачили, як біля вхідних дверей засвітився ліхтар. Евелін не любить, щоб її заставали зненацька.