Нічний черговий

— Однаково ви нічого не робите,— сказав він, і це була правда,— а я завжди зможу допомогти вам, якщо це буде потрібно. Звичайно, ви повинні підучитись. Але змогли ж ви помітити Квінна!

— Я просто купив дві картини для своєї нареченої і зовсім не збирався робити на цьому кар'єру.

— Хіба я досі направляв вас на щось погане? — спитав Фабіан.

— Ні,— змушений був визнати я.

Крім того, що нам пощастило у всіх наших справах з золотом, цукром, канадським цинком і швейцарською землею (наш пансіонат відкриється на різдво, а всі місця в ньому вже заброньовано), той неподобний фільм Надін Бонер сім місяців з шаленим успіхом ішов у найбільших кінотеатрах Нью-Йорка, Чікаго, Далласа і Лос-Анджелеса, незважаючи на галас, зчинений церковними діячами. На щастя, наших імен у титрах не було, і єдине, що пов'язувало нас з тим «витвором мистецтва»,— це грошові перекази, які ми одержували щомісяця і відправляли прямо в Цюріх. Мої рахунки у банках — і відкритий, і таємний — досягли, м'яко кажучи, значних розмірів.

— Ні,— повторив я.— Ви все робили правильно.

— Цей край,— вів далі Фабіан,— має три багатства: гроші, картоплю і художників. Навіть залучаючи самих тільки місцевих митців, ви зможете влаштовувати по п'ять виставок на рік і матимете з цього чималий зиск. Ті, що тут живуть, цікавляться мистецтвом і залюбки вкладатимуть у нього свої капітали. Тут, як і в Палм-Бічі, у людей багато вільного часу і дурних грошей. Отже, тут без зайвих клопотів і вдвічі дорожче можна продати картину, яку доводилося б нав'язувати кому-небудь, скажімо, в Нью-Йорку. Почнемо ми з малого, але згодом можна буде відкрити філії у Палм-Бічі, Х'юстоні, Беверлі-Хіллз і навіть у Нью-Йорку. Ви ж, мабуть, нічого не маєте проти того, щоб місяць або два взимку пожити в Палм-Бічі? — спитав він у Евелін.

— Та мабуть, що ні,— погодилась вона.

— До того ж, Дугласе,— вів далі Фабіан,— це дасть вам змогу вільно подорожувати по Європі. Пошук талантів — причина досить поважна. І час від часу навідуватись до цюріхських банків. А принагідно ви й мені зможете допомогти в одній справі.

— З цього б і починали,— не дуже чемно зауважив я.

— Я вже не сподіваюся на вашу вдячність,— сказав Фабіан ображено,— але просто хочу, щоб ми допомагали одне одному.

— Прислухайся до Майлза,— мовила Евелін.— Він має рацію.

— Дякую вам, люба.— Фабіан повернувся до мене.— Ви ж нічого не матимете проти, якщо котрийсь із моїх проектів, вигідний для нас обох, виявиться особливо дорогим моєму серцю?

— А може, й матиму,— заперечив я.

— Дугласе, я знаю, що ви вмієте бути нелюб'язним,— сказав він.— І все-таки дозвольте мені доказати до кінця. Ми з вами оббігали досить багато музеїв і картинних галерей, щоб ви могли зрозуміти моє ставлення до мистецтва. І до митців. Ви знаєте, що для мене все це не тільки гроші. Я люблю художників. І сам хотів би стати одним з них. Але не зміг. Тому все, що я можу зробити, це стати корисним для них, допомагати їм, відкривати нові таланти.— Частина цієї промови була правдою, частина — риторикою, вжитою для того, щоб переконати мене. Думаю, що й сам Фабіан не міг розрізнити, де перше, де друге — Анжело Квінн — художник непоганий. Але, можливо, одного дня до мене увійде хлопець з папкою в руках, і, зазирнувши в неї, я скажу: «Тепер я можу покінчити з усім іншим. Я чекав цієї хвилини все своє життя».