![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Цікаво, хто ж з дівчат переміг? Вогнедан вболівав за Вишеньку, яко за родичку і приятельку… Та бачить тільки маленькі руки у рукавичках, що вдягають йому на шию вигадливо сплетену гірлянду з білих зоредивів.
Тепер їх мають відвести до їх кімнаток. Переможені зможуть там переодягтися і приєднатися до глядачів. А п’ятеро переможців, купно з панною, котра змагалася в складанні букетів, на світанку вийдуть на морський берег, де на них будуть очікувати п’ять найвищих вельмож Ельберу Прекрасного.
Князі Зелеміню та Чорногори… Князі Ведангу та Квітану… І Повелитель…
Цікаво, чи є серед переможців у двобої князь Квітану? В такому випадку Буревія замінить його син…
Вельможі писатимуть початок вірша, а ті, хто змагається — його продовження… Опісля п’ятеро можних виберуть того, хто виграв змагання. А також другого та третього винагородженого.
Юнак поводить плечима, уявивши, що потрапив у пару до батька… Правитель відразу пізнає почерк сина… Щоправда, Вогнедан давно вже вправлявся у писанні зміненим почерком. Не потрібно йому, щоби батько відкинув його вірші лише тому, що вони написані засланцем з Родогорської фортеці.
А Дана… В якій шерезі Дана? І чи наважився прибути на змагання княжич Лемпарт?
Дана тим часом повернулася до своєї кімнатки, так і не зрозумівши, хто з її приятелів вибув зі змагань. Отой останній воїн в білому… Вона бачила лише самий кінець поєдинку, і тому… Це було б занадто великим щастям, якби вся їхня дружна трійця зосталася у першій п’ятірці.
Дана спіймала себе на тому, що вже вважає Воїслава трохи не ріднею. Мабуть через оте його «мила сестричко»… Ні, все таки він і добрий, і відважний, а те, що трохи насмішкуватий, то нічого.
На ложі на неї очікувало вже інше вбрання. Біле. Довгий плащ з каптуром, біла накидка на одяг. Дана тут таки перебралася, з задоволенням скинувши вбрання воїна Великої Ночі. Під каптуром була така ж сіточка, як і на бойовому вбранні. Вона затуляла обличчя, але не заважала бачити і дихати.
Зараз, певне, над морем мріє світанок… Світанок Великої ночі. Тут так тепло, набагато тепліше, ніж у Чорногорі, де часом накидати теплого плаща доводиться навіть раніше.
Знову служитель храму кличе Дану за собою. Вони тут майже не розмовляють, говорять, ніби хтось з сіллонських відлюдників вивів у духовній бесіді, що звуки порушують красу і гармонію світу.
Дівчина згадує мелодії, що струмують з Вогнеданової флейти і посміхається під запиналом. Дивлячись, які звуки, напевне… Але, бажаючі помедитувати в тиші на Сіллоні не переводяться, недарма тут стільки кімнаток, нині ввічливо запропонованих гостям і змагальникам.
Невеличкою хвірточкою Дана виходить за своїм провідником на берег моря. Сонце вже висить над обрієм багряною кулею, і дівчина має змогу як слід роздивитися служителя храму. Це срібний дивний, вродливий і усміхнений. А також нечутний… Як тінь.
Взагалі, на острові, як не раз говорив батько, раніше було чути тільки море… Ну, вряди годи відбувалися оці змагання… А нині… Фортеця, вояцьке містечко… Коли збудують дамбу — тут взагалі буде повно ріжного люду… Сумно… Втрачається чарівливість…
П’ять білих відкритих наметів на березі. Вітерець грає запонами…
«Треба думати, що я граю у ланцюжки з князем Владом, — повчає себе Дана, — і не хвилюватися. І чого я тоді утекла, опісля того, як заплуталася в сукні. Мала б можливість повчитися, і тепер…»
Жрець проводить її до намету і саджає навпроти особи у такому ж вбранні. Сіточка затуляє обличчя. Дана мимоволі переводить подих. У правилах, які вона читала, нічого не було про те, що вельможа-гравець і оцінювач теж буде під час гри безіменним. Ну, це вже краще… А то у неї, Дани, аж ноги підгиналися від думки, що вона може опинитися віч на віч з Повелителем Святославом.
А під сіточкою може бути хто завгодно. Може і князь Влад… Напевне князь Влад. Їй, Дані, щастило святкової ночі, має пощастити і за денного світла.
Поміж гравцями стіл… На столі папір, пензлик, туш… Складність ще в тому, що ланцюжки дивний гравець має писати мовою Еллону… В цьому і є головні труднощі — більшість дивних вміє складати вірші без попередньої підготовки, в тому числі і ланцюжки, але… Багато хто з дітей зорі Сіллон мову пращурів ллє луара ілаллон, тобто вже знає недосконало. Дана вважає, що в правила цей пункт внесено навмисне… Аби не забували… Виняток робиться лише для людей, котрі приймають участь… Хоча Роса Летич, знову Роса Летич десять років тому складала ланцюжки мовою прибульців.