Після війни. Історія Європи від 1945 року

На перших етапах сільської колективізації дрібних селянських землевласників (бо великих землевласників на той час майже не лишилося) штрафували каральним оподаткуванням (обсяг якого часто перевищував їхній грошовий прибуток), ціновими відмінностями, квотами, від яких вигравали нові колективні державні господарства, відмовами в продовольчих книжках та дискримінацією їхніх дітей, яких не допускали до середньої освіти. Навіть за таких умов залишалася гідна подиву кількість незалежних селян, хоч і на економічно незначних «мікрофундіях» з двох чи менше гектарів.

У Румунії, де десятки тисяч селян примусово записали в колгоспи восени 1950 року і де режим мав змогу без обмежень застосовувати силу, майбутній президент Ніколае Чаушеску зміг лише в 1962 році гордо оголосити про завершення селянської колективізації «на три роки швидше від запланованого». У Болгарії впродовж перших двох п’ятирічок, які розпочалися в 1949 році, родючі сільськогосподарські землі були повністю зосереджені у власності держави. У Чехії, де колективізація стартувала доволі пізно (у 1956 році більшу частину орних земель усе ще обробляли фермери-власники), 95% земель сільськогосподарського призначення відібрали в подальші десять років, і дещо менше (85%) — у відсталих та важкодоступних регіонах Словаччини. Але тут, як і в Угорщині та й у всьому регіоні, незалежні селяни залишилися тільки на папері. Заходи, які проти них вживали, та знищення ринків і мереж постачання неухильно призвели до їх збідніння та розорення.

Нераціональні, подекуди химерні заходи радянської економічної політики точно копіювали в усіх країнах блоку. 30 вересня 1948 року Георге Георгіу-Деж, лідер Румунської комуністичної партії, проголосив: «Ми хочемо досягти соціалістичного накопичення коштом капіталістичних елементів у сільській місцевості» — у країні, де «капіталістичний елемент» у сільській економіці був явно відсутній. У Словаччині впродовж 1951 року були навіть спроби вирядити міських службовців та урядових бюрократів у поля. «Операція 70 000 мають бути продуктивними» — так вона називалась — виявилася катастрофічною, тож її швидко згорнули; але такі спроби в дусі маоїзму діяти на випередження, що мали місце лише за вісімдесят кілометрів на схід від Відня, красномовно ілюструють дух часу. Тим часом повсюди, зокрема в нещодавно радянізованих країнах Балтії, комуністична земельна реформа призвела до тривалого дефіциту там, де дотепер продукти харчування були доступні й дешеві[101].