Історія польсько-українських конфліктів т.2

У Польщі проживають три групи руського походження:

1) певна меншість цього руського населення греко-католицька і православна — приблизно 1 мільйон людей — не вважає себе українцями, лояльна до польської державності, хоче жити спокійно, зберігати руську національність, серед них частина активної колись гілки, орієнтованої на царську Росію;

2) ще менше чисельно (до півмільйона населення) греко-католицьке і православна населення, яке вважає себе поляками або частково розмовляє польською в родинному колі. Це та частина руських племен (племен червоноруських, белзів, ополян і т. д.), яка прагне належати до польського народу. Вони хочуть дружньо співіснувати з поляками (так звані gente, religione et sermone rubro-ruteni, natione Poloni). Вони вважають Польщу спільною з іншими польськими племенами вітчизною (між іншим, і так звана шляхта загродова);

3) переважну більшість греко-католицького і православного населення (понад 3 мільйони) вважають окремим українським населенням, що прагне шляхом отримання наразі національно-територіальної автономії, яка за їхніми планами охоплює територію 133 000 квадратних кілометрів, тобто приблизно 33 % території Польської Держави 1939 р., відриву цієї території від Польщі й утворення окремої незалежної Української держави, зосередження у цій державі всіх руських земель, які до цього часу належали Румунії, Угорщині, Словаччині й СРСР. Вони ставляться до Польщі і до польського народу вороже і з ненавистю, діють конспіративно і революційно. В цілому їх називаємо українцями.

Ця третя група населення, яке називається українцями з огляду на те, що сама прийняла цю назву, є нині єдиною політично активною і широко розгалуженою. Часто можна почути думку, що українське суспільство Східної Малопольщі ділиться на дві групи, одна з яких є «глибоко опортуністична пасивна селянська маса, яка керується примітивним інтересом, друга — це політично активна інтелігенція і напівінтелігенція, яка разом з кліром надає руху всьому народу і політичного напрямку його діяльності». Ця думка, слушна ще може 40 років тому, є, напевно, найбільшим принциповим непорозумінням всієї діяльності в українській справі, починаючи від 1918 р. Вона вузько й кострубато вийнята живцем із старостинської австрійської політики і поширюється деякими зовсім помилково політично орієнтованими землевласниками, які не мають жодного уявлення про те, що відбувається у селах, де вони самі й проживають. Це та сама думка, яка лягла в основу діяльності нашого уряду й адміністрації в 1926–1939 рр. Наскільки вона була помилковою — на те маємо докази у розвитку внутрішніх польських відносин.

Є незаперечним фактом те, що між так званою українською інтелігенцією й українським селянством існує координація діяльності, думки і налагоджена співпраця, про яку в польському суспільстві ніхто й гадки не мав.