Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
По гарячих слідах професора запросили до Московського університету, де він перебував у 1848–1849 роках. Але, розібравшись у матеріалі, професора звільнили.
Більшість документів, зібраних професором В. І. Григоровичем, не збігається з московським історичним офіціозом.
Мені вдалось ознайомитися тільки з частиною матеріалу, зібраного професором Віктором Івановичем Григоровичем. Не можу сказати, що матеріал мене вразив, тому що він некомплектний, але дуже й дуже зацікавив. Думаю, українським історикам варто докладніше вивчити роботи В. І. Григоровича. Зрештою, настав час нашим історикам починати працювати в європейських архівах. Нічого підбирати недоїдки з чужого столу.
Отже, послухаймо, що писав король Польщі Казимир Константинопольському Патріархові в п’ятдесяті роки
XIII століття:
«До первопрестольного всеосвященнішого Патріарха Константинополя, Вселенського Собору, уклін і биття чолом багато разів від сина твого Краля Казимира землі Ляхії й… Русі, і від Князів Русі, які в Християнську Віру вірують, і від Бояр Русі чолом б’ємо поклони. Просимо у Тебе, нашого Архиерея. Уся земля гине без закону, бо закон зникає. Від віків вічних Галич славився у всіх країнах Митрополією й був престолом Митрополитів споконвіку. Перший Митрополит нашого благочестя був Нифон, другий — Митрополит Петро, третій — Митрополит Гавриїл, четвертий — Митрополит Феодор. Усі вони були на престолі Галича. Князі Русі були мої родичі і сії Князі залишили Русь… і земля осиротіла. І після того я, Краль Ляхії, придбав землю Русі. І нині, Святий Патріарху Вселенських Соборів, просимо від тебе, нашого Архиєрея, щоб ти змилувався і дав своє благословення… а як не буде милості Божої й благословення вашого сему чоловіку, не ремствуйте на нас потім, як прийде гідна жалю потреба хрестити Русів у віру Латинів, тому що нема Митрополита в Русі, а земля не може бути без закону» [99, с. 148].
То були часи, коли православ’я й католицизм шукали порозуміння і примирення, через що й король Польщі писав подібні листи.
Але нас мало б зацікавити число митрополитів Галича: їх чотири. До речі, і в Золотій Орді в ті роки був четвертий митрополит — Феогност. А сама митрополія в Золотій Орді існувала з 1250 року.
Значить, ми маємо право, за аналогією, припустити, що й у Галичі митрополича кафедра з’явилася у п’ятдесятих роках XIII століття. Мабуть, час її заснування теж припадає на 1250 рік. Саме тоді, після проходження Військ хана Батия, Великий князь Русі Данило Галицький випросив для своєї держави окремого митрополита. Це не наші припущення, а свідчення Польського короля Казимира (1333–1370) та Іпатіївського літопису за 1243 рік.
Наводимо список митрополитів Русі, які не мали ні найменшого стосунку до країни Моксель (ростово–суздальської землі) після 1243 року.
Митрополити Русі:
1. Нифон.
2. Петро.
3. Гавриїл.
4. Феодор.
— 1250–1355
Митрополити Московії:
1. Кирило.
2. Максим.
3. Петро.
4. Феогност.
— 1250–1353
Автор навів списки митрополитів Русі й Золотої Орди із середини XIII до середини XIV століття.
Сподіваюся, читачі розуміють: польський король Казимир у листі до Константинопольського Патріарха не міг наводити неправдивий список митрополитів Русі.
Відчуваєте всю глибину московської брехні, що пронизала не тільки російську історіографію, а й саму ідеологію Російської православної церкви?
Брехали всерйоз, по–крупному. У цьому питанні на дріб’язки не розмінювалися.
Навіть М. М. Карамзін у своїй «Історії» визнав, що митрополит Русі Феодор існував і сидів у Києві. Але перекрутив цей факт: мовляв, місцеве духовенство митрополита не визнавало, бо дуже любило московитів та їхнього митрополита. Хоча про вигнання Феогноста литовсько–руським князем у 1332 році з Володимира (Волинського) мовчить.
Про п’ятого митрополита Русі — Романа, висвяченого Константинопольським патріархом в 1355 році для Києва й Русі (не забуваймо, що Московія в ті роки жодного відношення до Русі не мала), московити говорять багато, бо саме за митрополита Романа «великого московського державника» митрополита Алексія як самозванця два роки тримали в київській в’язниці. При згадці про цей факт у московитів починається істерика: як якийсь там Київ міг дозволити собі щось подібне?
Тому й наповнили той історичний період суцільною брехнею. Послухаймо М. М. Карамзіна:
«Св. Алексій — не шукаючи честі… але честю покликаний — вдруге подався до Константинополя зі скаргами на безлад у справах церковних, і Філофей, бажаючи примирити сумісників (Романа й Алексія. — В. Б.) проголосив його митрополитом Київським і Володимирським, а Романа — Литовським і Волинським. Незважаючи на те, цей останній без дозволу Алексієвого жив деякий час у Твері й втручався у справи Єпархії…» [41, том IV, с. 315].