Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
Повна неузгодженість між думками видавців Києва (1989 рік) і Санкт–Петербурга (1897 рік)!
Іпатіївський літопис абсолютно нічого не знає з того, що нам доносить «Російський біографічний словник». Але що ще цікавіше: і Лаврентіївський літопис не відає про діяльність митрополита Кирила з 1261 до 1280 року. А записи (1250, 1251, 1252, 1255, 1260 років), де в літописі згадується митрополит, не свідчать про постійне перебування митрополита у Володимирі. Швидше — навпаки. До речі, аркуші з 1263 до 1283 року у Лаврентіївському літописі відсутні. Викинуті.
Це саме ті роки, коли:
а) відбулася війна Золотої Орди з Візантією:
б) виданий ханом Менгу–Тимуром ярлик митрополитові Кирилу;
в) засновано Москву;
г) відбувся третій перепис населення Золотої Орди;
д) відбулася зустріч усіх членів роду Олександра, так званого Невського, з Великим ханом Менгу–Тимуром тощо.
Читачі розуміють, чому в Лаврентіївському літописі відсутні ці аркуші. Не забувайте: літопис «знайшов» Мусін–Пушкін у 1792 році, і не було мови про відсутність у ньому сторінок. Катерининська «Комісія» не могла в 1792 році випустити «напівфабрикат».
Щоб наблизитися до істини, я вирішив звернутися до праці професора Московської Духовної академії М. В. Толстого «Книга, глаголема опис про російських святих…» 1888 року видання і до книги «Російські святі: 1000 років російської святості» 2001 року видання. Ось що виявилося: сотні років митрополит Кирило входить до лику святих Російської православної церкви. Однак ні в XIX, ні в XX столітті він не поіменований серед тих, хто приписаний до святих міста, храму, монастиря чи пустині, через що його ім’я не згадується при богослужінні в жодному храмі колишньої Російської імперії. Парадоксальна історія: святитель Кирило не мав свого храму або міста на території ростово–суздальської землі в
XIII столітті. Єдиний з митрополитів Московії часів
Золотої Орди. Тому що навіть неканонічно обраний митрополит Іона приписаний до святих Москви і його ім’я згадується при богослужінні.
До речі, і М. М. Карамзін у своїй «Історії» не знає про переїзд митроплита Кирила до Києва. Однак дуже хитро говорить про його перебування в Сараї.
Послухайте: «При Дворі сина Батия, Сартака, жив один зі славних Лицарів Храму й користувався довірою Моголів, часто розповідаючи їм про Європейські звичаї та силу тамтешніх Государів» [41, том IV, с. 190].
Мені довго довелося шукати російське джерело, яке відкритим текстом підтвердило факт знаходження кафедри митрополита Кирила в Сараї. І все‑таки знайшов. Слухаємо й запам’ятовуємо:
«До татарської навали… збереження постійного зв’язку церкви з Константинополем було гарантією незалежного становища її владик. Але в той час вони вирішили стати під захист нової влади. Митрополит Кирило став жити при дворі самого хана. Милостива грамота Менгу–Тимура і ярлики, які щедро роздавали його спадкоємці, були нагородою за це становище» [98, с. 46].
Це було підтверджено за старих царських часів істориком, який працював з російськими першоджерелами.
Тепер ви розумієте всю тенденційну брехню, яку подають нам загальноросійські літописні зводи та інша «офіційна російська історична наука»?
Це не наука! Це звичайна московська брехня. Як говорив М. М. Карамзін, «доважки брехні». Будемо стосовно цієї «історичної науки» дуже обачними.
Отже, з 1250 до 1280 року кафедра митрополита була «при дворі самого хана». Природно, що митрополит і єпископат служили ханові й були його ідеологічною зброєю. Ми вже згадували про війну Золотої Орди з Візантією 1269–1271 років. Саме після тієї війни хани Золотої Орди стали законними царями московського православ’я, за яких молилися в церквах.
Не буду повторно викладати матеріал, який аналізував у попередніх розділах. Думаю, у цьому немає необхідності. Хочу звернути увагу на головне: поділ Київської митрополії на дві складові — Київську і Золотоординську (Московську).
Нагадаю: хан Менгу–Тимур помер у 1282 році. Тому другий митрополит Золотої Орди — Максим — з’явився «при дворі самого хана» тільки в 1283 році. Цікаво, що серед святих у книзі професора М. В. Толстого він іде аж під 403–м номером і чомусь пойменований у такий спосіб: «403. Святий Максим, митрополит Володимирський і Московський» [95, с. 222].
Уже тоді Київська митрополія була поділена на дві частини. Те, що Іпатіївський літопис нічого не знає про митрополита Максима, говорить багато про що. Українським вченим варто було б дослідити це питання, спираючись на грецькі та європейські джерела, щоб зовсім виключити вплив московських «доважків брехні».