Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
Можна припустити: Ольгерд, а після 1377 року його спадкоємці на литовсько–руському престолі (Ягайло, згодом — Вітовт) мали безпосередні контакти із справжніми Чингісидами і знали про їхні наміри відновити порядок у Золотій Орді.
У знаменитому ярлику хана Тохтамиша до Ягайла (1392 рік), у перекладі професора І. М. Березіна, виразно зазначено: «З підданих Нам волостей зібравши виходи, вручи послам, які йдуть, для доправлення до скарбниці» [33, с. 51].
До речі, той самий професор І. М. Березін в одній із праць зафіксував також «Посольство Тохтамиша до Ягайла… 1381 року… і вказівку з російського тексту: «і наші посли знайшли вас під містом Троки»… (що) повинно точно визначити час цього посольства, відправленого, без сумніву, при воцарінні Тохтамиша» [33, с. 51].
Уже посольство Тохтамиша 1381 року привезло до скарбниці Золотої Орди податки, зібрані Литовсько–Руською державою з північних улусів імперії.
Тому цілком зрозуміла поява в 1378 році в ростово–суздальській землі Києво–Галицького митрополита Кипріана, висвяченогов 1375 році для Литовсько–Руської держави. Володарі держави, маючи дружні відносини з ханом Тохтамишем і фактично управляючи північними християнськими улусами Золотої Орди, не заперечували, щоб їхні митрополити прибирали під свою руку християн тих земель.
Митрополити Русі:
5. Роман.
6. Анатолій.
7. Кипріан.
8. Григорій.
— 1355–1419
Митрополити Московії:
5. Алексій.
6. Митяй.
7. Пімен.
8. Кипріан.
— 1354–1406
І ці митрополити названі у виписках, зроблених професором В.І. Григоровичем з Константинопольських Патріарших документів.
Московія часів заворушень у Золотій Орді, маючи на чолі улусу князя Чингісида, так званого Дмитрія Донського — нащадка Кулхана, виявляла відкритий спротив волі литовсько–руського князя. Чингісида тягло до матері — Орди.
Після смерті митрополита Алексія в 1378 році з дозволу тимчасових правителів–ханів у Константинополі московської митрополичої кафедри домагалися відразу кілька осіб: Михайло (Митяй), Пімен, Деонісій, Феодор. Що цікаво — домагалися майже одночасно.
Ми пам’ятаємо: у російській історіографії навіть зберігся ярлик хана Атюляка, даний митрополитові Митяю. Професор В. В. Ґригор’єв уточнив ім’я золотоординського хана, давши таким чином пояснення змінам і спотворенням ханських імен у російській історії, що траплялося скрізь і всюди.
«Так і в Атюляка чи Тютяка могли перехрестити перекладачі або переписувачі ярликів якогось хана зі співзвучним іменем Татарським, під яким ми давно вже його знаємо. Беручи до уваги це, а також ім’я Мамая, який у ярлику названий дядьком Атюляка, і 1379 рік, коли написаний ярлик, ми визнаємо в Атюлякові чи Тютякові Тулун–хана, від якого дійшли до нас монети, карбовані в Новім Сараї» [37, с. 65].
Дуже багато подібних таємниць зберігає історія московитів. Перекрутили геть усе: імена князів (своїх і чужих), назви поселень, трактування подій. Усе фальсифікувалося задля ідеї «третього Риму» — великого й вічного.
Але навіть ця всеохопна брехня не зуміла сховати від допитливого погляду правду про «єдину Київську митрополію», починаючи із часів хана Батия. Не існувало й не могло існувати єдиної митрополії, яка б об’єднувала розрізнені та ворожі племена та народи.
А починаючи з Московського митрополита Фотія, який займав митрополію в 1409–1431 роках, навіть історіографія російської держави визнає факт окремого існування Київської та Московської митрополій.
Нагадаю читачам: дев’ятим митрополитом Золотої Орди був знаменитий Ісидор, який з московськими єпископами брав участь у Флорентійському соборі і приєднав Московську православну церкву до Римського католицизму.
Не поспішайте з критикою інших церков, панове московити! Нічого повчати інших, коли самі сидите в калюжі. Давно настала пора припинити сповідувати подвійну мораль.
Але найбільш колоритною фігурою московського православ’я є десятий митрополит — Іона. Саме цьому митрополитові видала в 1448 році ярлик на «митрополичу посаду» дружина хана Улу–Мухаммеда.
Ханські ярлики, видані митрополитам Митяю та Іоні, є для світової історичної науки найціннішими. Перший ярлик (Митяю) засвідчив факт призначення на митрополію за особистим повелінням хана. Навіть за часів «великого розбрату» в Золотій Орді Московія не дозволила собі найменшої свободи в цьому питанні. До речі, Митяй, будучи митрополитом Золотої Орди, так і не був висвячений на кафедру в Константинополі, хоча посідав її два роки.