Велике плавання

Не доходячи до Ізабелли, ми побачили з висоти, як невелика змійка, виблискуючи лускою обладунків, рухалася назустріч безмежним полчищам індіанців. Іспанці йшли по четверо у ряд. Усіх рядів було вісімдесят, а військо Каонабо досягло кількох тисяч чоловік.

— Вони повбивають їх, — сказав я, стискаючи Гуатукасові руки, — вони знищать загін білих! Боже мій, і я не можу навіть добратися туди, щоб зупинити їх або загинути разом з ними!

Ніби у відповідь на мої слова, від солдатських лав відокремився верхівець, чвалом наближаючись до індіанців. Вершник тримав у руці білий прапор парламентера[117]. Дикуни, не зрозумівши причини його появи, піднесли луки — і він упав, пронизаний кількома десятками стріл. Це послужило сигналом до бою.

Правим флангом піших солдатів командував Бартоломе Колон, лівим — адмірал; кінноту очолював Алонсо Охеда, який успішно відбив напад індіанців на форт святого Фоми. Все це були хоробрі і відважні воїни, але що вони могли вдіяти проти величезних полчищ індіанців? Одначе мені з висоти гори довелося бути свідком страшного побоїща, якого люди не пам'ятають з часів Олександра Великого.

Біля входу у Королівську долину дикуни з ревом кинулися на іспанців. Це було безрозсудно, бо у першій сутичці взяло участь небагато індіанців. Їх зім'яли пущені вчвал коні, і латники Охеди увігналися в розгублені лави індіанців.

Зайнявши висоту, що панує над долиною, Альварес Акоста поставив на ній гармати і бомбарди.

Каонабо привів з собою воїнів з найвіддаленіших закутків острова, покладаючись на їхню дику мужність. Але ці люди ніколи не бачили коней, і вигляд тварин, закованих в крицю, вжахнув їх. Забувши про свої списи і стріли, вони падали на коліна перед вершниками, підносячи до неба руки.

Тоді з правого флангу на іспанців ударив Каонабо з п'ятьмастами воїнів, загартованих у боях з карібами.

Нічого людського не було у тому вереску, з яким вони, наче лавина, ринули на іспанців. Але не встигли вони дійти і до перших лав піхоти, як Альварес Акоста вдарив з гармат і бомбард.

Першими здригнулись люди касика Гуаріонеха. Піхота так і не взяла участі в бою. Тікаючи в паніці, індіанці топтали один одного, а вершники, наздоганяючи їх, перетворили кілька тисяч чоловік у криваве місиво.

Взяті у бій, за наполяганням Охеди, двадцять велетенських собак-шукачів доконали розпочату бійню. Вони переслідували червоношкірих втікачів, наздоганяли їх величезними стрибками і, хапаючи за горло, валили на землю.

Спостерігаючи бій, я то заклякав від жаху, то, хапаючи Гуатукаса за руку, кидався вперед.

Ми спустились до підніжжя гір у ту мить, коли Охеда верхи, з піднятим у руках мечем, проскакав повз нас, переслідуючи тікаючого Каонабо.

На обличчі лицаря вигравала відважна усмішка, чоло пересічене шрамом від ворожої стріли. Руки його були закривавлені, кров збігала з широкого держака меча, кінь його по черево був вимазаний кров'ю.

Я відвернувся од цієї страшної людини.

Гуатукас доторкнувся до мого плеча.