Велике плавання

Каонабо вимовляє кілька слів, і одразу мені починає здаватися, що довколишні кущі оживають. Я бачу, як темні руки розсувають віття, миготить пір'я на головах. Гуатукас міцно стискає мені руку, і ми затамовуємо подих, боячись привернути увагу індіанців.

— Що вони шукають? — питаю я.

— Вони шукають нас, — шепоче він мені на вухо, коли воїни віддаляються од нашої печери. — Каонабо відчув запах білого. Краще вийти йому назустріч.

Я не знаю, що нам діяти, але мені не хочеться, щоб Гуатукас запідозрив мене у боягузтві, та й воїни Каонабо вже знову наближаються до нашої печери.

Рачки вибравшись з неї, ми збігаємо вниз із пагорба. Опинившись у кущах, розсуваємо гілки і зупиняємось на дорозі перед великим касиком.

Гуатукас, шанобливо нахилившись, вітає вождя, і той спокійно відповідає на його привітання.

Я також вклоняюсь йому, і він повертає до мене своє страшне обличчя.

— Здрастуй, великий вождьі — кажу я мовою народу Гуаканагарі. — Я щасливий вітати тебе на своєму шляху.

— Чому індіанець племені Карагви іде поруч з білим вбивцею? — каже Каонабо, повертаючись до Гуатукаса. — Чи люди Веєчіо, як і люди народу марієн, уже стали рабами білих собак?

— Ти помиляєшся, — сказав я, — лихі люди бувають і серед білих, і серед червоношкірих, І їх називають розбійниками і вбивцями. Я щойно повернувся з Куби; спитай тамтешніх жителів, вони нічого, крім ласкавих слів, не чули від моїх білих братів.

Каонабо дав знак — з лав індіанців вийшов один. Я здригнувся від жаху, коли побачив його обличчя; воно було кругле, як куля, — ніс і вуха були відрубані.

— Цей воїн хотів відібрати у білих своє ж майно, — сказав Каонабо, — і ось що вони йому заподіяли.

— Так чинять лихі білі люди, — сказав я, — і їх потрібно карати.

Розмовляючи з вождем, я дивувався сам, як од самого вигляду цієї страшної людини язик від жаху не прилипнув до горла. Обличчя Каонабо було розмальоване білою і червоною фарбою. Довгі ікла, штучно загострені, лежали на нижній губі, надаючи йому звірячого вигляду. На зріст він був у півтора раза вищий від мене, і, розмовляючи з ним, я змушений був задирати голову. Волосся його було пучком зібране на тім'ї і прикрашене пір'ям болотної чаплі; страшні м'язи, перев'язані ременями, буграми здимались на його руках і ногах.

— Ти добре знаєш мову мого народу, але тобі не довго доведеться розмовляти нею.

Він дав знак рукою — два індіанці схопили мене за руки, і вмить я був весь оперезаний ременями. Після цього загін вирушив далі. Мене потягли вперед, і, оглянувшись, я побачив, як Гуатукас, стоячи перед Каонабо, у чомусь переконував його, вказуючи на мене.

Ми дійшли до повороту стежки. Оглянувшись ще раз, я побачив, як Гуатукас перелякано підняв руки до обличчя. У цю мить я відчув, як ноги мої відірвалися від землі, скелі і кущі ринули мені назустріч, а страшний біль немов перерізав мене навпіл. Я знепритомнів.