Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
— Історію ти розповів, старий, і справді вельми дивовижну, — тихо промовив він. — Вона мені до вподоби. Брехати ти мастак, тому я потримаю тебе в себе. Поки що. Поки твої історії мені не набриднуть.
— Потримаєш у себе? — Старий випростався, мов свічка. — А я зовсім не збирався тут лишатися! Що…
Але Каприкорн затис йому рота рукою.
— Більше ні слова! — прошепотів він. — Баста мені сказав, що в тебе троє онуків. Якщо ти розгніваєш мене чи надумаєш розповідати свої побрехеньки не мені, а моїм людям, я попрошу Басту загорнути кілька молоденьких гадючок у подарунковий папір і підкласти їх під двері твоїм онукам. Чи досить зрозуміло я висловився, старий?
Феноліо похилив голову, так ніби від цих тихих Каприкорнових слів у нього раптом надломилися в'язи. Коли він нарешті підвів голову, в кожній зморшці на його обличчі залягав страх.
Каприкорн задоволено всміхнувся й сховав руки до кишень штанів.
— Так, своїми аж надто м’якими серцями всі ви до чого-небудь прив’язані, — сказав він. — Діти, онуки, брати й сестри, батьки й матері; собаки, коти, канарки… І так у всіх: у селян, у крамарів, навіть поліцейські позаводили собі сім’ї чи бодай собак. Узяти хоча б її батька! — Каприкорн так несподівано показав на Меґі, що та аж здригнулася. — Він прийде сюди, хоч і знає, що я звідси його вже не випущу — ні його самого, ні його доньку. І все ж він прийде. Чи ж не дивовижно влаштований цей світ?
— Угу, — буркнув Феноліо, — дивовижно. — І вперше поглянув на своє творіння вже не із захватом, а з відразою.
Каприкорнові це, схоже, сподобалося більше.
— Басто! — гукнув він і поманив того пальцем.
Баста підкреслено повільно підійшов ближче.
Вигляд він мав усе ще ображений.
— Відведи старого до кімнати, де ми колись тримали Даріуса! — наказав Каприкорн. — І постав біля дверей вартового.
— Ти справді хочеш, щоб я відвів його до твого будинку?
— Звичайно, а чом би й ні? Зрештою, старий стверджує, нібито він — у певному розумінні мій батько. До того ж його казочки мене розважають.
Баста стенув плечима і схопив Феноліо за лікоть. Меґі злякано поглянула на старого. Зараз вона зостанеться сама, як палець, — сама у стінах без вікон, за замкненими дверима Каприкорнової темниці. Та перше ніж Баста потяг Феноліо за собою, старий устиг узяти Меґі за руку.
— Нехай дівчинка йде зі мною, — звернувся він до Каприкорна. — Ти не можеш знов зачинити її саму-самісіньку в тій норі.
Каприкорн байдуже повернувся до нього спиною.
— Як хочеш. Її батько все одно скоро буде тут.
Так, Мо прийде. Меґі не могла думати ні про що інше, поки Феноліо вів її з собою, обійнявши рукою за плечі, немовби й справді міг захистити дівчинку від Каприкорна, Басти й решти чорних курток. Але зробити це йому було не до снаги. А чи до снаги Мо? Звичайно, ні. «Прошу тебе!» — благала вона подумки. Але він, мабуть, уже й дороги сюди не знайде. А може, йому краще не приходити? І все ж найдужче їй хотілося, щоб батько прийшов. Найдужче у світі.
Мета в кожного своя
Фабер тицьнувся носом у книжку.
— А знаєте, книжки пахнуть мускатним горіхом чи ще якимись заморськими прянощами. Хлопцем я любив нюхати книжки.