Чужинець на чужій землі

Майк сприйняв хвилювання зосереджено, без помітної тривоги. Джилл тримала його за руку, і цей дотик заспокоїв його.

Джубал хотів, щоб зараз відзняли якомога більше фото для новин; що ж до питань, які ставили безпосередньо Майку, то Джубал їх не боявся — і не намагався з ними боротися. Впродовж тижня під час спроб поговорити з Майком він переконався, що жоден репортер за кілька хвилин без допомоги експерта не зміг би отримати від Майка нічого важливого. Звички Майка відповідати на поставлене питання дослівно і з паузами вистачило б на те, щоб звести нанівець більшість спроб довідатися у нього про будь-що.

І це було доведено практикою. На більшість запитань Майк ввічливо відповідав: «Я не знаю», а на менш вимогливі: «Перепрошую?»

Але щонайменше одне питання зашкодило тому, хто його поставив. Кореспондент «Рейтерз», випереджаючи величезну суперечку довкола статусу Майка як спадкоємця, намагався потайки провести свій власний тест на його правоздатність:

— Містер Сміт? Що ви знаєте про закони успадкування на Землі?

Майк знав, що у нього були труднощі з тим, щоб ґрокнути повноту людської ідеї власності — зокрема ідеї дарування та успадкування. Тож він завбачливо уникав висловлювати свої думки, притримуючись змісту книги, яку Джубал дуже скоро впізнав: «Закони про успадкування та дарування», розділ перший.

Майк поєднав те, що читав, з точною та обережною інтонацією невиразно нудного, але суворого професора юридичних наук — і робив це сторінка за сторінкою, аж поки в кімнаті поступово не запала тиша. Репортер зблід.

Джубал дозволив йому продовжувати, аж доки кожний журналіст у кімнаті не дізнався про частину вдови та вдівця, кровних та одноутробних, per stirpes[46] та per capita[47] та споріднені з цими таємниці значно більше, ніж хотів би знати. Врешті Джубал торкнув Майка за плече:

— Досить, Майку.

Майк здавався спантеличеним:

— Там значно більше.

— Так, але пізніше. У когось ще є питання з цього приводу?

Репортер із «Лондон Санді» — газети з величезним накладом, — вискочив з питанням, яке вважав важливим для гаманця свого працедавця:

— Містере Сміт, ми розуміємо, що вам сподобалися дівчата тут, на Землі. Але ви коли-небудь цілували дівчину?

— Так.

— Вам сподобалося?

— Так.

— Як сильно вам це сподобалося?

Майк трохи повагався перед тим, як відповісти:

— Цілуватися з дівчатами корисно, — пояснив він дуже серйозно. — Це зближення. І відбиває азарт до карткових ігор.

Аплодисменти налякали його. Проте він відчував, що Джилл і Дора не бояться: натомість вони обидві намагалися стримати це незрозуміле шумне вираження задоволення, яке сам він зрозуміти не зміг. Тож він вгамував свій страх і спокійно чекав на подальший розвиток подій.