Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
Джилл показала його йому і сказала, що то була вода, а Дорказ додала, що то був Атлантичний океан, і провела берегову лінію на карті. Майк не був неосвіченим; він знав, ще відколи був пташеням, що наступна планета, ближчало Сонця, була майже повністю вкрита водою життя, і пізніше зрозумів, що люди дуже недбало приймають це щедре багатство. Він навіть врешті-решт самостійно подолав значно важчу для ґрокання перешкоду: марсіанську віру в те, що водна церемонія не вимагає води, що вода — це лише, по суті, символ — красивий, проте необов'язковий.
Але, як і безліч людей, незайманих конкретним власним людським досвідом, Майк відкрив для себе, що знати щось у теорії — не те ж саме, що відчути його фізичну реальність; вигляд Атлантичного океану наповнив його такого благоговіння, що Джилл струснула його і різко сказала:
— Припини, Майку! Ти не посмієш!
Майк відрізав свої емоції та відклав їх, щоб використати пізніше. Потім він пильно глянув на океан, що простягався до неймовірно далекого обрію, і подумки намагався виміряти його розмір, — аж доки його голова почала аж гудіти від трійок, безлічі трійок, сили-силенної трійок.
Коли вони приземлилися, Джубал вигукнув:
— Зараз запам'ятайте, дівчатка: утворіть довколо нього квадрат і не соромтеся наступати підборами на ноги чи штовхати ліктем у сонячне сплетіння деяких дурнів. Анно, я розумію, що на тобі буде твоя мантія — але немає причин не наступати на ноги, якщо тебе відштовхують. Чи як?
— Досить хвилюватися, бос; ніхто не відштовхне Свідка, — проте я надягла туфлі з гострими підборами, а крім того, важу більше, ніж ти.
— Добре. Дюку, ти знаєш, що робити, — але знову поверни сюди Ларрі з автобусом, причому так скоро, як тільки зможеш. Я не знаю, коли саме він нам знадобиться.
— Я ґрокнув, бос. Не хвилюйтеся.
— Я хвилюватимуся, коли мені заманеться. Пішли.
Гаршоу, чотири дівчини з Майком та Кекстон вийшли; автобус одразу ж від'їхав. Водночас і з полегшенням і з недобрим передчуттям Гаршоу побачив, що на місці висадки були відсутні журналісти.
Але воно також і не було зовсім безлюдним. Його негайно схопив якийсь чоловік — жваво повів уперед і сердечно сказав:
— Доктор Гаршоу? Я Том Бредлі — старший виконавчий помічник Генерального Секретаря. Ми йдемо просто до особистого кабінету містера Дугласа. Він зустрінеться з вами за кілька хвилин до початку конференції.
— Ні.
Бредлі моргнув.
— Не думаю, що ви зрозуміли мене. Це розпорядження Генерального Секретаря. О, він сказав, що містер Сміт може піти з вами, — я маю на увазі Людину з Марса.
— Ні. Ця група триматиметься разом, навіть якщо йтиме у вбиральню. Просто зараз ми йдемо у конференц-залу. Нехай хтось покаже шлях. А всі ці люди нехай відійдуть; вони тиснуть на нас. Між іншим, маю для тебе доручення. Міріам, той лист.
— Але, докторе Гаршоу...
— Я сказав: «Ні!» Ви не розумієте простої англійської? Але ви доставите цього листа містеру Дугласу одразу — особисто йому — і принесете мені розписку від нього.
Гаршоу зупинився, щоб поставити підпис на конверті, який йому подала Міріам, поставив відбиток пальця на підписі та передав його Бредлі:
— Скажи йому, що це дуже терміново — тому нехай прочитає зразу ж, іще до зустрічі.
— Але Генеральний Секретар відверто бажає...
— Генеральний Секретар бажає побачити цього листа. Юначе, я дам тобі другий шанс... І передрікаю тобі, що вже завтра ти тут не працюватимеш — якщо гаятимеш час, поки нестимеш йому цього листа.
Бредлі зіткнувся поглядом з Джубалом, після чого сказав:
— Джиме, відведи їх, — і відійшов з листом.
Джубал подумки зітхнув. Він так пітнів над тим листом; вони з Анною провели на ногах майже усю ніч, готуючи план за планом. Джубал продумав кожний момент прибуття у відкрите поселення, зйомки крупним планом камерами світових новин — проте аж ніяк не збирався дозволяти Дугласу влаштувати їм якусь несподіванку.
Слухаючись наказу Бредлі, якийсь інший чоловік вийшов вперед. Джубал склав про нього враження як про типового екземпляра тих розумників, безсовісних юнаків-на-шляху-вгору, який тримався тих, хто був при владі, і виконував за них їхню брудну роботу; той не сподобався йому з першого ж погляду. Чоловік широко й улесливо посміхнувся:
— Мене звуть Джим Сенфорт, докторе. Я — прес-секретар Генерального. Я супроводжуватиму вас, влаштовуватиму ваші інтерв'ю з пресою і так далі. Прошу вибачення, але конференц-зала ще не готова; в останню мить сталися якісь зміни, і ми були змушені перейти до іншого, більшого приміщення. Зараз, на мою думку...