Чужинець на чужій землі

Проте зараз він був значно досвідченіший, аніж десять днів тому. Він зрозумів вікна; усвідомив, що бульбашки, які його оточували, були вікнами і призначалися для того, щоб крізь них дивитися; і що краєвиди, які він бачив, були й справді містами цих людей. Він зрозумів карти і за допомогою дівчат зумів з'ясувати, де вони перебували, на карті, розкладеній перед ними на столику. Звичайно ж, він завжди знав про карти; він просто донедавна не здогадувався, що людям теж щось про них відомо. Коли він вперше ґрокнув людську карту, це викликало сплеск радісного суму за домом. Звісно, вона була статична та мертва — якщо порівнювати її з картами його народу, — але це була карта. Майк не був схильний до несправедливих порівнянь — ні від природи, ні внаслідок виховання; навіть людські карти були, по суті, дуже марсіанськими — і вони йому сподобалися.

Зараз він оглядав місцевість масштабом майже у дві соті миль; більшість її територій було відведено під світові метрополіси, і він смакував, намагаючись ґрокнути, кожен її дюйм. Його лякав величезний розмір людських міст, а також їхня метушливість, яку можна було помітити навіть з повітря: це так відрізнялося від повільних рухів, від темпу монастирського саду тих міст, що належали його народу. Йому здавалося, що людські міста повинні були майже одразу виснажитися, — вони були так сильно засмічені досвідом живих, що лише найсильніші із Старійшин могли б витримати відвідини цих безлюдних вулиць і ґрокнути споглядання безкінечного шару подій та емоцій. Він сам бував у покинутих містах там, вдома — лише кілька неймовірних та жахливих разів; потім вчителі зупинили ці його спроби, тому що ґрокнули, що для такого досвіду він недостатньо сильний. Обережні питання до Джилл і Дорказ, відповіді на які він потім пов'язав з прочитаним, щоб якось допомогти своєму розуму, частково дозволили йому ґрокнути, що це місто було дуже молоде: його заснували лише трохи більше від двох земних століть тому. Оскільки земні одиниці вимірювання часу йому не подобались, він перетворював їх у марсіанські роки та марсіанські числа — три-повних-плюс-три-роки-очікування — 34 + 33 = 108 марсіанських років.

Жахливо і прекрасно! Що ж, ці люди повинні готуватися покинути це місце самостійно — до того як воно зруйнується під тиском їх переживань і емоцій та стане нічим. Хоча за віком це місто залишалося яйцем.

Майк з нетерпінням чекав повернення у Вашингтон через століття чи два — щоб пройтися його безлюдними вулицями і спробувати ґрокнути, наблизитися до його безкінечного болю та краси, ґрокати спрагло, аж доки не став би Вашингтоном і місто не стало б ним — якщо тоді він буде достатньо сильним для цього. Потім він м'яко відкинув цю думку, оскільки знав, що мусить ще рости й рости до того, як зможе плекати й шанувати величезне страждання цього міста.

Водій швидкісного судна повернув на схід через тимчасову зміну розкладу руху транспорту (спричинену, — хоча Майк цього не знав — його присутністю), і тоді Майк вперше побачив море.