Сильмариліон
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: АСТРОЛЯБІЯ
- ISBN: 978-966-8657-24-5
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сильмариліон». Краткое содержание книги:
Ця книга — легендарна провісниця Володаря Перстенів — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: Айнуліндале — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; Валаквента — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; Квента Сильмариліон — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; Акаллабет розповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а сказання Про Перстені Влади подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.
Розповідають, що провидець і гравець на арфі на ймення Ґліруін із Бретілу склав пісню, в якій співалося, що Камінь Безталанних не осквернить Морґот і не звалять його довіку, хіба би море поглинуло суходіл; так воно, правду кажучи, згодом і трапилось, але Тол-Морвен і досі самотньо стоїть у водах поза новими узбережжями, створеними в часи гніву валарів. Однак Гурін там не спочив, бо судьба гнала його далі й за ним невідступно йшла Тінь.
І от Гурін переправився через Тейґлін і подався на південь стародавньою дорогою, що вела до Нарґотронда; й він побачив далеко на сході самотню височину Амон-Руза і пригадав, що там скоїлося. По якомусь часі Гурін дістався до берегів Нароґу і наважився перетнути бурхливу ріку по завалених каменях мосту, як це перед ним зробив Маблунґ із Доріату; і став він перед понищеними Дверима Фелаґунда, опираючись на патерицю.
Тут треба сказати, що після відходу Ґлаурунґа Мім-дрібногном відшукав шлях до Нарґотронда, і пробрався у зруйновані чертоги, і привласнив їх, і сидів там, обмацуючи золото й самоцвіти, перепускаючи їх звільна крізь пальці, позаяк жахнющий дух Ґлаурунґа і сам спогад про нього тримав на відстані тих, хто міг би пограбувати гнома. Та от надійшов старець і став на порозі; Мім же виступив уперед і запитав, що привело його. А Гурін сказав:
— Хто ти, що перешкоджаєш моєму входу в дім Фінрода Фелаґунда?
Тоді гном відповів:
— Я Мім; і задовго до того, як ті гордії прийшли з-за Моря, гноми вирили чертоги Нулуккіздіна. Я повернувся для того, щоби забрати належне мені; я-бо останній зі свого народу.
— Тож тобі не доведеться надалі розкошувати спадком, — мовив Гурін, — я-бо Гурін, син Ґалдора, — повернувся з Анґбанда, а сином моїм був Турін Турамбар, якого ти не забув; саме він убив дракона Ґлаурунґа, а той спустошив оці чертоги, де нині сидиш ти; й від мене не приховано, хто зрадив Драконів Шолом Дор-ломіну.
Тоді, не на жарт переляканий, Мім умовляв Гуріна взяти, що той схоче, лише зберегти йому життя; проте Гурін не зважив на його благання і порішив гнома на місці, перед дверима Нарґотронда. Тоді ввійшов досередини і на хвилю затримався в тій моторошній місцині, де скарби Валінору лежали розсипані на долівці у тьмі та ветхості; проте розповідають, що коли Гурін вийшов із руїн Нарґотронда і знову став попід небом, то виніс із величезних куп тільки одну-єдину річ.
Відтак Гурін подався на схід і дійшов до Сутінкових Озер понад Водоспадом Сіріону; там ельфи, котрі охороняли західні кордони Доріату, схопили його і привели до Короля Тінґола в Тисячу Печер. І от Тінґола сповнили подив і сум, коли він поглянув на нього й упізнав у тому похмурому та зістареному чоловікові Гуріна Таліона, Морґотового бранця; проте привітав його щиро і виявив шанобу. Гурін не відповідав Королю, натомість витяг із-під плаща ту єдину річ, яку забрав із Нарґотронда; і то виявилася не будь-яка коштовність, а величний Науґламір — Гномівська Пектораль, яку колись давно виготовили для Фінрода Фелаґунда майстри Ноґрода та Белеґоста, — найуславленіше з усіх їхніх творінь у Прадавні Часи, яке сам Фінрод за життя цінував понад усі скарби Нарґотронда. І Гурін пожбурив коштовність під ноги Тінґолові з несамовитими та гіркими словами.
— Одержуй свою платню, — кричав він, — за те, що так добре догледів дітей моїх і дружину! Це-бо Науґламір, чия назва відома багатьом ельфам і людям; я приніс його тобі з темряви Нарґотронда, де Фінрод, мій родич, зоставив його, перш ніж рушити разом із Береном, сином Барагіра, сповняти твоє, Тінґоле з Доріату, доручення!
Тоді Тінґол поглянув на величний скарб, і впізнав у ньому Науґламір, і прекрасно зрозумів, що Гурін мав на увазі; та жаль, який переповнював його, змусив стримати гнів і стерпіти Гурінові кпини. І нарешті заговорила Меліан, мовивши:
— Гуріне Таліоне, Морґот зачаклував тебе; той-бо, хто дивиться Морґотовими очима, добровільно чи з примусу, бачить усе викривленим. Довго плекали сина твого Туріна в чертогах Менеґрота, і виявляли до нього любов і пошану, гідну сина Короля; і не з Королевої чи моєї волі він полишив Доріат, аби ніколи вже не вернутись. А згодом дружина твоя та донька знайшли тут прихисток, шанобу й зичливість; і ми, як тільки могли, намагалися відрадити Морвен од подорожі до Нарґотронда. Голосом Морґота докоряєш ти нині своїм друзям.