Тарзан та його звірі. Тарзанів син
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан, Веселка
- ISBN: 966-692-891-4
- Переводчик: Олег Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тарзан та його звірі. Тарзанів син». Краткое содержание книги:
— Мальбіне! — вигукнув він. — Ти здурів!
Свен Мальбін пустив дівчину і повернувся до спільника. Обличчя було червоне від приниження.
— Що ти в біса тут робиш? — рикнув Єнсен. — Тобі вже не треба ніякого викупу? Якщо ми позбиткуємося з неї, то жодного су не отримаємо, бо вони нас запроторять до в’язниці. Я думав, Мальбіне, в тебе більше здорового глузду.
— Я ж не з дерева зроблений, — пробурчав той.
— Ліпше б ти був із дерева, — усміхнувся Єнсен, — принаймні доти, доки ми її не повернемо і не заберемо, що нам належить.
— Чорт забирай! — закричав Мальбін. — Вони будуть щасливі знов побачити її, а вона зрозуміє, що помовчати — в її інтересах. Чому б і ні?
— Бо я сказав — ні, — гаркнув Єнсен. — Я завжди давав тобі волю, Свене, але зараз саме той випадок, коли я кажу, як має бути, — бо я маю рацію, а ти ні, і ми обоє це знаємо.
— Ти якось несподівано став з біса порядним, — огризнувся Мальбін. — Напевне, ти думаєш, що я забув про доньку шинкаря, і маленьку Селеллу, і ту негритянку в…
— Заткнися! — гукнув Єнсен. — Справа тут зовсім не в раптовій порядності, і ти так само це знаєш, як і я. Не хочу сваритися з тобою, Свене, але Господь свідок, якщо ти надумаєш щось проти дівчини, я тебе порішу. Я поневірявся, страждав, разів сорок уже міг бути вбитий за останні дев’ять чи десять років, — і це на те, щоб, коли щастя врешті усміхнулось нам, знехтувати його дарунком лише тому, що ти більше схожий на тварину, аніж на людину?! Ще раз поіґереджаю тебе, Свене… — І він поклав руку на револьвер у кобурі, що висів на поясі.
Мальбін злісно зиркнув на приятеля, знизав плечима й вийшов з намету. Єнсен повернувся до Меріем.
— Якщо він знову лізтиме, гукни мене, — сказав дівчині він. — Я весь час буду десь поруч.
Меріем не розуміла, про що мова, бо обидва чоловіки розмовляли шведською, але врешті здогадалася.
Вирази облич, жести, Єнсенова погроза револьвером, після якої Мальбін вийшов з намету, свідчили, що ці двоє посварилися не на жарт. Тепер, коли Єнсен повівся з нею начебто дружньо, вона з дитячою наївністю попросила відпустити її на волю, в джунглі, до Корака. Єнсен лише зареготав на це і сказав, що за спробу втекти її буде покарано тим, від чого врятовано.
Всю ніч вона дослухалася, чи не йде Корак. Довкола вирувало нічне життя джунглів. Її чутливий слух розрізняв звуки, невловні для слуху таборовиків, — але жоден не свідчив про наближення Корака. Однак вона знала, що він прийде. Лише смерть могла зупинити її Корака. Що ж стало йому на заваді? Навіть коли надійшов ранок, а Корак не з’явився, віра і відданість Меріем не похитнулись. Їй і на думку не спало, що з ним могло щось трапитися. Корак прожив у джунглях стільки років, щедрих на щоденні смертельні небезпеки. Але вранці після сніданку табір згорнули, і ниці «сафарі» шведів посунули на північ, а жодних ознак того, що хтось збирається рятувати дівчину, не було.
Вони йшли цілий день, потім ще один і ще, а Корак не подавав про себе знаку маленькій полонянці, що терпляче його чекала в оточенні пильної сторожі.
Мальбін був похмурий і мовчазний. На дружні звертання Єнсена відповідав уривчасто і неохоче. З Меріем не розмовляв, але кілька разів вона крізь примружені повіки мимохіть ловила його жадібні погляди. Вона щільніш пригортала до грудей Джіку і шкодувала, що Ковуду забрав у неї ножа.
На четвертий день надія Меріем почала танути. З Кораком щось трапилося. Тепер вона знала. Ніколи він уже не прийде, і ці люди заберуть Ц далеко-далеко. Може, й уб’ють. І Корака вона ніколи більше не побачить. Того дня шведи спочивали, бо перехід був важкий, і люди потомилися. Мальбін і Єнсен пішли на полювання, кожен в інший бік. Десь так за годину після того до намету Меріем увійшов Мальбін. Не Мальбін, а хижий звір.
14
Дівчина дивилась, як наближається чоловік, широко. розплющеними очима, наче тварина під гіпнотичним поглядом великої змії. Руки в неї були вільні, бо шведи посадили її на рабський ланцюг із залізним нашийником, — другий кінець ланцюга глибоко вкопали в землю.
Меріем повільно задкувала до протилежної стінки намету. Мальбін ішов за нею. Він був задиханий, руки розчепірені, пальці скарлючені — ладні ось-ось схопити її.
Дівчина пригадала Єнсенову пораду гукнути його, якщо Мальбін знов чіплятиметься. Але Єнсен полював десь у джунглях. Мальбін добре розрахував час. Втім, вона закричала, голосно й пронизливо, потім удруге і втретє, аж поки Мальбін не підскочив до неї і не затиснув рота своїми брудними пальцями. Вона почала боронитися, — як бороняться в джунглях — нігтями й зубами. Він зрозумів, що здобич легкою не буде. У цьому зграбному юному тілі, під гладенькою ніжною шкірою ховалися м’язи молодої левиці. Але й Мальбін був не з слабких. Брутальної вдачі й зовнішності, величезний і дужий, він повільно звалив дівчину додолу, б’ючи по обличчю, коли вона особливо дошкульно дряпала або кусала його. Меріем боронилася, але через його пальці на горлі — дедалі слабше.