Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
В Україні виросла в основному серед студентської молоді ціла плеяда прихильників Драгоманова — драгоманівців, які об’єднувалися у гуртки. Вони прийняли його ідеї соціалізму — це був соціалізм європейського типу, а не соціалізм утопічно–общинний. Між іншим, сам Драгоманов не раз застерігав, що він є соціалістом саме європейської школи і не має ніяких стосунків із російськими так званими соціалістами.
Драгоманов категорично виступав проти ще одного постулату російського утопічного соціалізму — проти методів терористичної боротьби. Ми пригадуємо, що російські соціалісти–народники зазнали невдачі після знаменитого “ходіння в народ”, коли їм не вдалося підняти на соціалістичну революцію народні маси ні в Україні, ні в Росії. Після цього вони перейшли до терористичної боротьби.
Народники утворили свою терористичну організацію “Народна воля”. Вони гадали, що уб’ють царя, захоплять владу, а далі побудують у Росії соціалізм. В Україні та в Росії розгорнулись терористичні акції. Почались вони в Києві, коли були вбиті прокурор Котляревський, жандармський офіцер Гейкінг.
У Харкові був убитий генерал–губернатор Кропоткін, у Петербурзі — шеф жандармів Мезенцев. 1 березня 1881 р. був убитий імператор Олександр II.
Але революції в Росії не відбулося. Селяни не піднялися на повстання. Терористи–народники не взяли влади до своїх рук. Маси не розуміли, чого хочуть ці студенти–соціалісти, чого вони вбили царя–батюшку. Селяни чекали від нього землі, скасування залишків кріпосницької залежності, яка ще тримала їх біля поміщиків. Усі ці соціалісти пізніше були апологетизовані більшовиками, а їхні методи терористичної боротьби вони перейняли для своєї революційної практики. Таку увагу до тероризму можна пояснити тим, що керівник більшовицької партії В. І. Ленін мав рідного брата, який брав участь у терористичних діях і був за це покараний царською владою.
Після убивства царя Олександра II вся російська еміграція і навіть ліберали торжествували перемогу, бо вважали, що тепер у Росії настануть переміни. Вихваляння, героїзація народовольців була високою і патетичною. А Драгоманов у ці хвилини захоплення і загального сп’яніння від успіху кидав холодні застережливі слова про те, що це є неправильний метод політичної боротьби. Він говорив, що, з одного боку, підтримує без будь–яких застережень “відкритий напад” на систему, що панує в Росії. Він вітав будь–які засоби збройного опору проти “розбійників із III відділення”. Але ні в якому разі не схвалював терористичної системи “Народної волі”, хоча й розумів причину її виникнення в країні, де панують жахливі засоби визиску.
Він писав: “Ми не дивуємось, що всі ці засоби породжують Засуличів, Соловйових (автори терористичних акцій. — Авт.). Нас швидше дивує, що їх так мало і що вони так довго примусили на себе чекати”. Але, каже Драгоманов, російський тероризм — цілком природна, хоч і патологічна реакція на патологічну російську дійсність. Він протестував проти того, щоб революційні діячі в своїй діяльності вдавались до терору, вважав, що терор завжди компрометує чисту справу побудови демократичного суспільства. Ще в 1876 р. висунув гасло: “Чиста справа потребує чистих рук”. Тоді Драгоманов протестував проти методів обдурювання народу революційними обіцянками, проти використання народниками фальшивок, як це було у знаменитій чигиринській справі. Там революціонери–народники користувались підробленим царським маніфестом, зверненим нібито до селян, та іменем царя хотіли підняти їх на повстання. Драгоманов засуджував пограбування банків, які вчиняли російські революціонери, щоб здобути для революції кошти; виступав проти обдурювання й убивств. Він говорив, що це справа царських чиновників і жандармів, а революціонери “нехай залишаються з бездоганно чистою репутацією”.
Проти російського самодержавства та існуючого ладу необхідно організовувати не окремі вбивства, а широку, відкриту боротьбу правильно організованих політичних товариств, партій серед усіх народів Російської імперії, усіх верств населення.
Навряд чи знайдеться в історії теоретик, котрий надавав би такого великого значення моральній чистоті й авторитетові революціонера.
Боротьба М. Драгоманова за виведення політичної суспільної думки з тенет утопічного соціалізму, за правильне розуміння законів розвитку людського суспільства, за вироблення правильних шляхів боротьби, звичайно ж, не мала особливого успіху в середовищі російських соціалістів–утопістів. Але ця боротьба сприяла тому, що значна частина української молоді та й російської інтелігенції взагалі стали замислюватися над проблемами федерації в Росії, ідеями боротьби за демократизацію суспільства, над необхідністю проведення в першу чергу так званих буржуазних реформ — запровадження свободи слова, друку, партій, товариств, зібрань тощо.