Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Тому Михайло Драгоманов посідає чільне місце в історії української, російської та європейської суспільно–політичної думки як теоретик з національного питання.
Російський соціалізм очима українського вченого
Усі катаклізми і катастрофи, що відбувалися у XX ст., своїм корінням сягають XIX ст., зокрема другої його половини. Здається, що муза історії Кліо призначила XIX ст. для появи нових суспільних ідей і теорій, а XX ст. було призначене для їхнього практичного експериментального здійснення.
Саме тоді виробляються великодержавницькі концепції російського соціалістичного руху, теорії побудови соціалізму в напівфеодальній імперії, минувши час капіталістичного розвитку і т. д. Тоді ж висувають проти них свої застереження і гостро їх критикують діячі української науки та визвольної боротьби. Найперше місце серед них належить Михайлові Драгоманову.
Критика з його боку утопічних ідеалів російських общинників–соціалістів і зараз, як і колись, дає можливість збагнути, який же соціалізм переміг у Російській імперії після 1917 р., бо він прийшов і в Україну. Окрім Драгоманова ніхто з теоретиків глибоко не розумів сутності російського народницького соціалізму, і ніхто, окрім нього, так життєво правдиво і так педантично науково не аналізував отого російського різновиду утопічного соціалізму, який пізніше затримав розвиток багатьох країн і народів Східної Європи щонайменше на століття.
Носієм соціалістичних ідей у всеросійському визвольному русі була в основному студентська молодь, яка палко бажала щастя народові. Вона щиро вважала, що, убивши якнайшвидше царя та ряд високих державних чиновників, зможе захопити владу в Росії і побудувати щасливе соціалістичне суспільство.
Драгоманов категорично заперечував таку можливість. Він твердив, що соціалістичне суспільство не виникне ніколи, якщо для нього немає відповідних економічних і соціально–психологічних умов.
Категорично заперечував Драгоманов і постулат російських соціалістів, нібито селянські повстання приведуть до соціалізму. Селяни завжди боролися, підкреслював він, за землю, яку вони сподівалися одержати від царя, а ця думка є дуже далекою від скасування власності на землю і на фабрики, як це нібито мусить бути за соціалізму.
Зміни економічних та суспільних форм життя настають не раптово, а поступово, твердив Драгоманов. Повстання їх не творять, лише посувають уперед і завершують. “Повстання можуть починати будити громадський розум, можуть кінчити старі порядки, котрі вже підкопані з усіх боків інакшими способами, а зробити нові порядки, та ще й громадські й господарські, саме повстання не може. Навіть повалені старі порядки, особливо громадські й господарські, вертаються безпремінно на другий день повстання, коли їх нічим замінити таким, щоб господарські потреби людські так чи сяк вдовольнялися”.
Драгоманов виступив проти ще однієї догматичної тези російських соціалістів, суть якої в тому, що селянська община має бути основою соціалістичного суспільства. Він говорив, що російська община — це залишок феодального суспільства, вона не є осередком, ядром нового соціалістичного суспільства, бо розкладається всередині на багатих і бідних.
Коли він писав про це в емігрантській пресі і вже знайшов собі чимало прихильників, Віра Засулич, російська емігрантка, терористка, звернулася із запитанням до К. Маркса, чи й справді російська община може стати ядром соціалізму. К. Маркс відповів, що за певних умов сільська община може стати осередком побудови соціалізму. Відповідь абстрактна. Скажімо, Україна на той час уже не мала общинного землеволодіння, починаючи з XVI ст. Селянське господарство в Україні розвивалось в основному на принципі приватного землеволодіння. Після реформи 1861 року цей розвиток посилився, а ще більше — після столипінських реформ, коли більше 40 відсотків селянських господарств Правобережної і Південної України стали хутірськими чи відрубами, тобто фермерськими. Як тут можна було будувати соціалізм на основі общини?
Драгоманов твердив, наперекір соціалістам–утопістам, що сила нових громадських порядків — “… у зростанні малих і великих товариств між людьми, у зміні звичаїв і думок, у ряді праць зовсім не політичних, а громадських і господарських, родинних і наукових”. Звідси його заклик до широкої наукової і просвітницької роботи, звідси його увага до культури, освіти, до поширення політичних знань, передусім серед політичних партій і серед народу.