Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Драгоманов вважав, що він зуміє переконати своїми науковими і логічними доказами оту палку революційну молодь — народників, котрі активно проявили себе “ходінням у народ”, в неправильності їхніх шовіністичних поглядів, допоможе їм знайти правильну суспільну теорію. Щоб повалити старий самодержавний режим, потрібно, вважав Драгоманов, з’єднати зусилля всіх народів Російської імперії. Він вважав націоналізм, національні почуття, культуру, мову, освіту могутнім демократичним чинником у визвольній боротьбі всіх народів за політичні свободи у своїх країнах, у тому числі й за соціалістичне суспільство. Тим важливішим це питання було для багатонаціональної Російської імперії, де самодержавний уряд проводив насильницьке зросійщення усіх “інородців”, у тому числі й українців. А для того, щоб залучити всі народи до боротьби за ці ідеали, потрібно, твердив він, вести роз’яснювальну працю всіма мовами народів Росії, а водночас у політичних програмах російських народників визначити всім народам законне право на їхнє самостійне політичне існування. Йому довелося зламати чимало списів у дискусіях — усних і письмових — з теоретиками цього руху, з анархічними та терористичними ідеями П. Лаврова, М. Бакуніна, П. Ткачова, Г. Плеханова та ін. Він став, таким чином, одним із видатних теоретиків національного питання у всеросійському визвольному русі і в Європі, виступаючи проти ігнорування національних прав усіх народів — і в Росії, і на європейському континенті.
“Ми не хочемо панування однієї народності над другою. Ми прихильники широкої федерації і переконані, що кожен народ може розвиватись успішно тільки на основі самостійного життя і повної свободи”. Драгоманов сміливо ставить питання про розвиток націй і культур, гостро, відверто, пристрасним публіцистичним словом картав прибічників централізму і російського шовінізму в народницькому русі, які заявляли, що вони стоять за єдину державу і визнають тільки за нею “велику важливість”.
Драгоманов вважав, що Російська імперія лише тоді зможе перейти на шлях демократії, коли російські соціалісти стануть на шлях знищення й розхитування централізму та перебудови Росії на засадах федерації. Причому Драгоманов завжди довершував свої ідеї практичними справами: він не тільки проголошував необхідність децентралізації і демократизації державного ладу в Росії, а й показав, як це треба зробити. Із цією метою він уперше в історії Росії створив проект федеративної конституції російської держави — “Вільна Спілка” (“Вольный Союз”). Драгоманов вважав, що Росія стане на шлях справжньої демократичної перебудови, коли повалить свою централістичну структуру, коли надасть усім народам право на самостійне політичне та культурне існування.
Не можна, твердив Драгоманов, однаково успішно управляти з Петербурга, на відстані 4 тис. миль від центру, Середньою Азією, Кавказом, Далеким Сходом, Прибалтикою, Україною. Драгоманов вважав, що при децентралізації Російської імперії, при федеративно–демократичному її влаштуванні всі народи в Росії, великі й малі знайдуть місце для політичного буття.
Ось чому Драгоманов був першим найвидатнішим, а може, й останнім справжнім федералістом у Росії. Він фактично продовжував нести естафету федералізму від декабристів “З’єднаних слов’ян” і від Кирило–Мефодіївського братства.
Драгоманов водночас намагався вплинути цими ідеями і на російських революціонерів, котрі в своїх політичних програмах не обіцяли ніяких автономій для народів Росії в майбутньому. А це призведе до того, твердив Драгоманов, що в майбутньому замість самодержавства монархів прийде до влади самодержавство парламенту або групи урядовців. І цей новий самодержець, говорив учений, буде на свій смак розпоряджатись долею всіх народів.
I як актуально гостро звучали ще тоді застереження Драгоманова, що ці нові централістичні доктрини російських соціалістів “… зовсім не розхитують ідей державно–централістичного самодержавства, а тільки переносять в інші руки. Можна було б подумати, що російські терористи бажають зберегти централізовану машину Російської імперії для того, щоб на другий день перевороту нею скористатись для своєї мети, як це бувало стільки разів з революціонерами в інших країнах. Але найгірше — це те, що не підірвана в теорії ця машина може прислужитись зовсім не революціонерам, більше чи менше соціалістам, а кому–небудь іншому, наприклад, консервативно–бюрократичній диктатурі”.
Нашій державі довелося, на жаль, переконатися у гіркій справедливості цих застережень Драгоманова. Диктаторський переворот И. Сталіна в 1929 р. став можливим тому, що була збережена і в теорії, і в практиці партії більшовиків система російського централістичного управління. Нею і скористалася група партчиновників для встановлення власної диктатури.