Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
— Звичайно ж, ми хотіли його затримати!
Чоловік був явно обурений її звинуваченням.
— Він блюзнірствував! Ми знаємо ваші накази, але ж ми його чули на власні вуха!
— І все-таки вам не вдалося його піймати, — промовила Алія, її голос був низьким і звинувачувальним.
Одна з решти охоронців, невисока молода жінка, намагалася захищатися:
— Там був величезний натовп! Клянуся, що люди нам заважали!
— Будемо його переслідувати, — сказав Каделам. — Ми не завжди зазнаємо невдач.
Алія насупилася.
— Чому ви не слухаєте й не розумієте мене?
— Міледі, ми…
— Що ти зробиш, потомку Каде Ламб[25], якщо піймаєш його і виявиться, що це мій брат?
Він, схоже, не зрозумів, з яким натиском вона промовила його ім’я, хоча не міг бути храмовим охоронцем без певної освіти та вміння її використовувати. А може, вирішив принести себе в жертву? Ковтнувши слину, він сказав:
— Ми мусимо самі його вбити, бо він сіє непослух.
Усі інші вражено завмерли, але зухвальства з них це не збило. Вони знали, що чули.
— Він закликає племена до бунту проти вас, — додав Каделам.
Алія знала, як упоратися з ним. Тихим і діловим тоном сказала:
— Розумію. Що ж, якщо ти мусиш пожертвувати собою, затримуючи його відкрито, щоб усі побачили, хто ти й що робиш, то так і чини.
— Пожертвувати собою… — Він замовк, зиркнув на своїх товаришів. Каза, як командир цієї групи, мав право говорити від імені їх усіх, але по ньому було видно, що волів би промовчати. Решта стражників ніяково заворушилися. У запалі погоні вони виступили проти Алії. Зараз можна було лише здогадуватися, якими будуть наслідки такій непокорі Лону Небес. З виразною незручністю стражники дещо відступили від Кази.
— Заради блага Церкви наша офіційна реакція повинна бути серйозною, — сказала Алія. — Ти це розумієш, чи не так?
— Але він…
— Я сама його чула, — промовила вона. — Та це особливий випадок.
— Він не може бути Муад’Дібом, міледі!
«Як же мало ти знаєш!» — подумала вона й сказала:
— Ми не можемо ризикувати, затримуючи його відкрито, шкодячи йому у всіх на виду. Звісно, якщо виникне чергова нагода.
— Тепер його постійно оточує натовп!
— Боюся, що ви мусите виявити терплячість. Звичайно, якщо ви вперто сперечатиметеся зі мною…
Кінець її фрази завис у повітрі невимовленим, але добре зрозумілим. Каделам був амбітним, його вабила майбутня блискуча кар’єра.
— Ми не збиралися сперечатися, міледі, — опанував cебе чоловік. — Ми діяли зопалу; зараз я це розумію. Вибачте нам, але він…
— Нічого не сталося, нíчого вибачати, — відповіла вона загальноприйнятою фрименською формулою. Це був один із багатьох звичаїв, завдяки яким плем’я зберігало мир у своїх рядах, а цей Каделам усе ще зоставався настільки старим фрименом, щоб його пам’ятати. Його родина мала давню традицію правління. Провина була бичем наїба, але використовувати його слід ощадно. Фримен найкраще служить, якщо він вільний від почуття провини чи образи.
Він показав, що зрозумів її вирок, схиливши голову й сказавши:
— Для блага племені; я розумію.
— Йдіть освіжитися, — наказала вона. — Процесія розпочнеться за кілька хвилин.
— Так, міледі. — Усі метушливо забралися, а кожен їхній рух показував, з яким полегшенням вони це роблять.
Всередині Алії залунав бас:
— Аххх, ти майстерно з цим упоралася. Один чи двоє з них далі вважатимуть, що ти прагнеш смерті Проповідника. Знайдуть спосіб.
— Заткнися! — просичала вона. — Заткнися! Мені ніколи не слід було тебе слухати! Глянь, що ти накоїв…
— Проклав тобі дорогу до безсмертя, — відповів бас.
Вона відчула, як ці слова, наче віддалений біль, відлунюють їй у голові, подумала: «Де я можу сховатися? Мені нікуди піти!»
— Ніж Ганіми гострий, — промовив барон. — Пам’ятай це.
Алія кліпнула. Так, це слід пам’ятати. Ніж Ганіми гострий. Цей ніж ще може одним ударом вивести їх з теперішньої скрути.
Якщо ти віриш певним словам, то віриш прихованим у них аргументам. Вважаючи щось добрим чи поганим, істинним чи помилковим, ти віриш закладеним у цих словах припущенням, які висловлюють ці аргументи. Такі припущення часто повні прогалин, але вони залишаються найціннішими для переконаних.
25
Алія іронічно називає свого співрозмовника потомком Ягняти.