Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
1. Новий Цивільний кодекс 2003 р. застосовується перш за все до прав і обов’язків, що виникли після 1 січня 2004 р. або пізніше. Зазвичай цивільні права та обов’язки виникають на підставі договору з того моменту, коли він визнається укладеним (чинним). Права та обов’язки, підставою яких є інший факт, передбачений актами цивільного законодавства, виникають з моменту здійснення правопорушення або настання іншого юридичного факту. Якщо такі юридичні факти (укладення договору, інший юридичний факт) настали після 1 січня 2004 р., застосуванню підлягає Цивільний кодекс 2003 р.
2. За логікою речей, якщо суб’єктивне право виникло до 1 січня 2004 р. і до цього дня набуло характеру вимоги, а кореспондуючий цьому праву обов’язок до 1 січня 2004 р. набув характеру боргу, примусове виконання такого обов’язку повинне здійснюватись на підставі матеріального права, що було чинним на день перетворення права у вимогу, а обов’язку — в борг. Але ж законодавець встановлює, що новий Цивільний кодекс застосовується до прав та обов’язків, які «продовжують існувати після набрання ним чинності». Цивільні права та обов’язки зазвичай продовжують існувати до їх реалізації (виконання), в тому числі в примусовому порядку. І тільки у передбачених цивільним законодавством випадках вони припиняються на підставі інших юридичних фактів.
Тому слід визнати, що із п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу випливає, що невиконані судові рішення підлягають зміні або скасуванню, якщо вони не були виконані до 1 січня 2004 р. і Цивільний кодекс по-іншому визначає права та обов’язки сторін, ніж матеріальне право, застосоване судом при прийнятті рішення. Але таке твердження не враховує тієї обставини, що із положення Цивільного кодексу, що коментується, лише непрямо випливає неможливість виконання судових рішень, прийнятих на підставі раніше чинного Цивільного кодексу, а виявляється вона висновком від протилежного. Тому такий правовий припис не може застосовуватись усупереч нормам цивільного процесуального права, які встановлені прямо або прямо випливають із Цивільного процесуального кодексу, а тому підлягають переважному застосуванню перед правовою нормою, яка непрямо випливає із п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу.
Отже, у випадках, коли прийняття рішення у справі (акт застосування норм матеріального права) мало місце до 1 січня 2004 р., застосування до спірних правовідносин Цивільного кодексу 2003 р. виключається, хоча цивільні права та обов’язки продовжують існувати після 1 січня 2004 р., а п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу приписує застосовувати до таких прав та обов’язків Цивільний кодекс 2003 р. Але ж у випадках, коли до 1 січня 2004 р. рішення у справі не було прийняте, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу 2003 р., хоча до дня набрання ним чинності цивільне право особи набуло характеру вимоги, а обов’язок, що кореспондує цьому праву, набув характеру боргу. Цілком очевидно, що це є наданням Цивільному кодексу зворотної дії у часі.
3. Зворотній дії закону та інших нормативно-правових актів у часі певною мірою перешкоджає частина перша ст. 58 Конституції [1]. «Певною мірою», тому що відповідно до рішення Конституційного Суду у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів [210] визнав, що частина перша ст. 58 Конституції стосується тільки прав людини і громадянина та їх гарантій. Отже, юридичних осіб це конституційне положення не стосується.
4. Міжнародно-правові акти, згода на обов’язковість яких для України надана Верховною Радою України, прямо не перешкоджають наданню цивільним законам зворотної дії у часі. С.В. Шевчук (Судовий захист прав людини: практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції. — К.: Реферат, 2006, с. 355) стверджує, що із практики Європейського Суду з прав людини випливає неможливість «застосування законодавства у минулому, якщо воно не відповідає критерію «необхідності в демократичному суспільстві». Що стосується такої необхідності, то її немає у випадку надання Цивільному кодексу зворотної дії у часі. Та і в цілому надання закону зворотної дії у часі суперечить засаді правової визначеності, що є складовою частиною принципу верховенства права. І все ж висновок про неприпустимість надання зворотної дії у часі Цивільному кодексу у спосіб, у який зворотна сила надана йому п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу, не є беззаперечним. Кінцева позиція має бути опрацьована в судовій практиці. Маючи на увазі тенденцію до поступового наближення судової практики до принципу верховенства права, слід все-таки прогнозувати, що законодавча практика надання законам зворотної сили буде визнаватись такою, що суперечить названому принципу.