Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

2. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

1. У ст. 1299 ЦК, як і в цілому в цьому Кодексі, використовується вкрай недбала термінологія. У частині першій цієї статті йдеться про реєстрацію «права на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна», хоча насправді право на спадщину, до складу якої входить нерухоме майно, не реєструється, а органів, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, не існує. У ст. 182 ЦК, на яку дається посилання у ст. 1299 ЦК, йдеться про «реєстрацію прав на нерухомість». Але і в ч. 2 ст. 1299 ЦК законодавець послідовно зазначає на державну реєстрацію майна, а не права на нього.

2. З урахуванням абзацу сьомого ст. 19 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [177] на підставі свідоцтва про право на спадщину, якою є нерухоме майно, реєструється речове право (право власності) на нерухоме майно в органах, що здійснюють державну реєстрацію відповідних прав. Такими є місцеві підрозділи державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» і (до створення єдиної системи органів реєстрації прав і до завершення формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру) комунальні підприємства — бюро технічної інвентаризації (п. 5 розділу V «Прикінцеві положення» Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

3. Право власності у спадкоємця на нерухоме майно, отримане в порядку спадкування, виникає з моменту державної реєстрації права власності на це майно. Так слід тлумачити ч. 2 ст. 1299 ЦК у системному зв’язку із ст. 19 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Це дещо нелогічно: права не існує, але воно реєструється і з моменту реєстрації виникає. Але така правова конструкція відповідає логіці цивільного законодавства: відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його (права) реєстрації.

4. Речове право на нерухомість, отримане відказоодержувачем, також підлягає реєстрації, якщо це право підпадає під перелік прав, що встановлений ст. 4 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Цивільний кодекс, Закон «Про нотаріат» [57] і Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [434] не передбачають видачу нотаріусом відказоодержувачу свідоцтва про право на спадщину або іншого документа, який би був підставою реєстрації речового права відказоодержувача на нерухоме майно. З іншого боку, п. «д» ч. 1 ст. 4 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визнає обов’язковою реєстрацію права користування нерухомим майном строком більше як один рік. Підставою державної реєстрації таких прав є «інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно» (абзац тринадцятий ст. 19 названого Закону). За таких умов слід зробити висновок про те, що спадкоємець (спадкоємці) і відказоодержувач мають підписати договір про передання відказоодержувачу відповідного речового права або відповідного майна. Можливе спонукання спадкоємця (спадкоємців) до укладення такого договору шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Якщо договір укладається між спадкоємцем (спадкоємцями) і відказоодержувачем, він може бути посвідчений нотаріально, але таке посвідчення не є обов’язковим. Законодавчими прецедентами державної реєстрації речового права на підставі договору, що не підлягає нотаріальному посвідченню, є: договір найму (оренди) нерухомого майна на строк до трьох років обов’язковому нотаріальному посвідченню не підлягає, а право користування нерухомим майном строком більше як один рік підлягає обов’язковій реєстрації.